Геополітична суб’єктність України як реальність і наукова проблема
Вписування української держави у глобалізований світ має сьогодні як практичні, так і теоретичні виміри, які осмислюються у вітчизняній соціогуманітаристиці як актуальні наукові проблеми.
Вочевидь, навіть в часи війни варто звертати увагу на наукові пошукування, зокрема, і у гуманітаристиці. Гібридна війна ерефії проти України довела, що саме ідеї й ідеології розв’язують криваві війни й породжують ненависть. Протистояти цьому повинні реальні суб’єкти геополітики, держави-дієвці, здатні подолати несправедливість і зло.
Здатність України бути реальним суб’єктом світової політики активно обговорюється як у наших та закордонних мас-медіа, так і в науковому дискурсі різних країн. В українських вишах дати відповідь на питання «Чи є сучасна Україна суб’єктом геополітики, чи вона лише об’єкт докладання чужих сил?» намагаються як студентські реферати, так і серйозні та грунтовні монографічні дослідження. Українськими науковцями вже напрацьований певний корпус текстів із зазначеного вище питання. Зокрема, саме цій проблемі було присвячено дослідження колективу авторів Науково-дослідного інституту українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Геополітична суб’єктність України в контексті глобальних викликів», що вийшло друком наприкінці 2024 року.
Зупинюсь на тих найрезонансніших щодо проблеми геополітичної суб’єктності України моментах, які достатньо активно чи то обговорюються, чи просто декларуються в українських ЗМІ, і не лише там. І тут одразу постає питання, що вкладається у поняття геополітичної суб’єктності держави змістовно.
Загальновідоме визначення, з яким мало хто з науковців сперечається: геополітична суб’єктність країни залежить від вагомості її ролі на світовій арені, яка визначається так званою «силою» держави, її здатністю проводити самостійну політику, впливати на хід подій в глобальному масштабі і мати беззаперечну незалежність і самостійність у вирішенні власних завдань. Це, так би мовити, програма максимум для характеристики країни-держави як потужного дієвця на міжнародній арені. Сучасні науковці, які розробляють проблему суб’єктності, прийшли до висновку, що цій програмі максимум відповідає не так вже й багато країн сучасного світу. Тому у науковому дискурсі розробляються питання рівнів суб’єктивації країн на геополітичному полі гри. Можна виділити слабку, середню і сильну суб’єктність, користуючись усталеною трьохрівневою формулою. Проте, це вже деталі конкретних досліджень, про які можна сперечатись, а можна і послуговуватись.
Для сучасної України чи не найгострішими є питання 1) як і чому актуальна геополітична суб’єктність, яку в ті чи інші часи мала Україна, втрачалася; 2) як латентна суб’єктність України, якою, вочевидь, вона була наділена майже завжди, протягом віків своєї історії, перетворювалася і перетворюється на актуальну; 3) які питомі інваріантні чинники, соціополітичні та соціокультурні якості українців сприяють (чи перешкоджають) набуттю суб’єктності та її утриманню. Суб’єктність країни можна типологізувати за різними характеристиками: як цивілізаційну, геополітичну, мілітарну, культурну, політичну, громадянську тощо. На великій сумі історичних фактів можна довести, що безсуб’єктною Україна як утворення з різноманітними назвами, яке існувало на цих землях, майже ніколи не була (навіть у періоди руїн і катастроф), оскільки культурне життя народу ніколи не падало до нуля. І тоді перед українцями, науковцями зокрема, постає запитання і завдання: яким чином цю актуальну суб’єктність зробити беззаперечною, стійкою, усталеною.
Ще у 2022 р. деякі відомі українські політичні аналітики заявляли, що реальною геополітичною суб’єктністю наділені лише країни, які мають ядерний статус. Чи це так насправді? Сьогодні ядерною зброєю у світі володіють дев’ять країн: США, Росія, Велика Британія, Франція, Китай, Індія, Пакистан, КНДР та Ізраїль, які активно працюють над модернізацією своїх ядерних арсеналів. На підході чи вже набув цю зброю Іран. Росія передає ядерну зброю Білорусі. Якщо керуватись вище наведеною логікою аналітиків, то Північна Корея має суб’єктність, а Південна Корея – ні. Україна не має ядерки, отже, вона несуб’єктна держава. Так само, скажімо, Канада, Польща, Німеччина, Австралія, Арабські Емірати, Туреччина, зрештою, Швеція й Швейцарія її не мають, тому вони та всі інші країни світу теж несуб’єктні. Нонсенс? Нонсенс!
Далі, вже у 2025 р. знову у медійному просторі як України, так і зарубіжжя лунають безапеляційні заяви, що теперішня українська держава несуб’єктна в геополітиці. Щоправда, деякі коментатори відреагували на подібні заяви, звинувачуючи аналітиків у поширенні російських наративів та ІПСО. Збіг справді є, адже путінленд не лише наполягає на переговорах між росією та трампістськими США без України з приводу цієї війни, але і постійно розповідає, що вони воюють не з Україною, а з усім Заходом, чи то НАТО, чи то «піндосами» (американцями).
Якщо відволіктись від навішування ярликів, а спробувати розібратись по-суті, варто визнати, що слабка представленість наукових розробок у широкому суспільному просторі призводить до таких прикрих аналітичних помилок, адже не враховується градація в оцінці наявності/відсутності суб’єктності певної країни в міжнародних відносинах, не задіюються дослідження рівнів (слабка-середня-сильна суб’єктність) та типологій суб’єктності спільнот, таких, як цивілізаційна, політична, військова, культурна тощо. А вони є взаємовпливовими та взаємодоповнюючими, і часто визначальними для оцінки геополітичної суб’єктності певної держави.
Існує й думка, що будь яка держава є суб’єктом геополітики. Вочевидь, із цим твердженням можна погодитись, але тоді постає питання про рівні геополітичної суб’єктності держав на світовій арені, або так звану «силу» держави. Про «трьохрівневу» формулу геополітичної суб’єктності держав вже йшлося вище. Але підхід до вирішення даного питання може бути й іншим.
Щодо України, варто наполягати на тому, що нація і держава, які дають ось вже три роки реальну відсіч сильному, в декілька разів потужнішому по всіх показниках ворогові, не може бути безсуб’єктною за фактом. Хіба окупована нацистами Польща з 1939-го по 1945-й була безсуб’єктною? До того ж набуття суб’єктності – це процес суб’єктивації, який напряму і у кожен конкретний період існування країни залежить від бажання та здатності спільноти бачити свою країну незалежною, сильною і самостійною і все робить для цього. Чи може Україна програти? На жаль, так, хоча це буде програш усієї світової демократії і втрата значної частки своєї суб’єктності колективним Заходом. Але доки Україна існує і бореться, вона залишається суб’єктом геополітики, а вже про рівні цієї суб’єктності, про її специфіку можна і треба вести наукову дискусію.
І на закінчення. Зараз реалізується проєкт написання т.зв. «глобальної історії України». Зібрана команда науковців з усього світу, більшість із яких не має справжнього уявлення про українську історію, а загальна концепція проєкту, якщо зважати на ті публікації, що з’явилися з його приводу, полягає у розгляді України як такого собі безсуб’єктного територіального утворення. Натомість варто спеціально вести мову саме про філософію історії та історію України, вписуючи її у європейський і світовий контекст як історичний суб’єкт. Адже філософія історії – це не переказ модних західних концепцій, а концептуальне переосмислення минувшини, сьогодення та майбутнього, як це робили видатні вчені Тойнбі та Гантінгтон. Дослідження ж суб’єктності України, зокрема, і геополітичної з теоретичних і практичних міркувань варто продовжувати й надалі. Воно насправді на часі для нашої країни.
