Соціологія: про факти і жарти

Постійні читачі «Дня» підтвердять, що впродовж багатьох років публікації провідних соціологів, присвячені гострим проблемам українського суспільства, як правило, друкувались на першій сторінці газети. Це був усвідомлений пріоритет і це стало  певною традицією. Ми робили так  тому, що знали: належний рівень розвитку соціології як унікальної науки, котра вивчає реальний, а не очікуваний або омріяний кимось стан суспільства, дає змогу точно прогнозувати майбутнє цього суспільства. Не випадково Огюст Конт, фундатор наукової соціології, ставив саме цю дисципліну на вершину «ієрархії людського знання».

Відомо, що влада СРСР, навіть  у «вегетаріанські» післясталінські часи, ставилась до соціології  щонайменше з величезною підозрою. І коли в червні 1983 року Юрій Андропов, тодішній Генсек ЦК КПРС, раптом заявив, що ми «й досі ще не знаємо суспільства, в якому живемо», то для частини провідних західних учених ці слова стали  символом і знаком грядущих глибоких змін в Радянському Союзі. Так, Річард Пайпс, видатний американський історик, філософ і соціолог, згадував пізніше, через 10 років, що для нього особисто це зізнання Андропова стало символом, знаком, який провіщав близький розпад СРСР. І він не помилився!

Про те, в чому полягає унікальність соціології як наукової дисципліни, докладно розповів директор Інституту соціології НАН України, член-кореспондент НАН України Євген Головаха (постійний і багаторічний автор газети «День»).

Виступ пана Євгена, щедро прикрашений професійними науковими жартами соціологів, а втім, звісно, надзвичайно серйозний, був справді  насиченим, і аудиторія, яка зібралася у Блакитній вітальні Будинку кіно, уважно слухала буквально кожне слово. Модератором зустрічі – причому блискучим – був постійний автор «Дня», голова  Громадської ради з присудження премії імені Джеймса Мейса (і сам лауреат цієї премії), професор Сергій Тримбач.

Додамо, що пан Євген Головаха відверто зізнався: бути директором Інституту соціології, не маючи почуття гумору – дуже важко, практично неможливо. Про жарти – згодом.

А тепер – про дуже серйозні речі. Ми назвемо ці базові думки дискусії «вузлами». Їх ми помітили декілька. Отже.

Вузол перший. Соціологія та влада. Соціологічна ідея, якщо вона суперечить уявленням тих, хто перебуває біля керма влади, сприймається ними не як об’єкт пізнання, а як чийсь злий намір. Можливо, саме тому й досі  часто  трапляється таке явище, коли влада та ЗМІ побоюються (або не вважають за потрібне) давати слово соціологам із сучасним знанням. Це небезпечно для суспільства.

Вузол другий. Для соціологів найскладнішим об’єктом дослідження є людські спільноти та суспільні інституції. Причому в соціології є базова, визначальна категорія – це сукупність правил і норм, за якими живуть люди; до того ж слід мати на увазі, що навіть погані правила кращі, ніж відсутність правил. Дуже важливою категорією є легітимність влади, пов’язана з довірою до неї (законність влади – то дещо інше, це з юридичною площини).

Вузол третій. Діє закон соціальної інерції – реалії змінюються, але через інерцію значна частина суспільства блокує зміни. Це може привести до революцій з абсолютно непередбачуваними наслідками. Я особисто, зазначив Євген Іванович, є прихильником соціальної еволюції, а це (знову жарт) – «шлях соціальних змін, прихильники яких помирають своєю, природньою смертю».

На відміну від багатьох революціонерів! Сучасна Росія цей шлях не пройшла, що значною мірою і пояснює її агресивність, кошмари та трагедії.

До слова, Євген Іванович має особистий  досвід (це було в часи перебудови) «навчання» майбутніх високопосадовців Росії, зокрема віце-прем’єра РФ Міхаїла Полтораніна та теперішнього мера Москви Сєргєя Собяніна, основам демократії, в тому числі політичній етиці. Ця розповідь пана Євгена увійшла до книги «Детокс» серії «Бібліотека газети «День» (стор. 407-411). Зацікавлений читач може з нею ознайомитися.

Вузол четвертий. Нам зараз дуже важко. Але я побоююся, і підстави є, зауважив пан Євген, що після завершення війни на нас чекають ще тяжчі випробування. Адже буде   суттєве розшарування суспільства, бо з’явилося дуже багато груп і прошарків, чиї інтереси ними сприймаються як пріоритетні, надважливі – без урахування інших груп (звідси – «тріщини» у світогляді й поведінці). Йдеться про багато груп і прошарків, яких, по суті, не було до війни.  Це – зовнішні та внутрішні мігранти; бійці, які повертаються з фронту (і, з іншого боку, ті, хто на фронті не був); ті, хто втратив під час війни рідних та близьких, житло, взагалі все майно. Усе це може вихлюпнутися після війни. Нас чекають вкрай серйозні проблеми.

Вузол п’ятий. Тут блискуче виступив професор Сергій Васильович Тримбач – на тему «раптової» та крутої зміни поглядів зі зміною обставин (перевзування!). У 1989 році я, розповів пан Сергій, створив осередок Народного руху в Інституті імені Карпенка-Карого. Мій знайомий, який тоді працював у ЦК Компартії України, вдався до прямих погроз: «всіх розжену націоналістів», «притягну до кримінальної відповідальності» тощо. Втім настав 1992 рік, Україна стала незалежною. Одного разу я, читаючи «Комсомольскую правду», випадково зустрів того знайомого. І що ж – його обуренню не було меж: «Як? Ви читаєте російську газету? Де ж ваш патріотизм?!». І ще, пригадав Сергій Васильович, замість сумнозвісного «наукового комунізму» радянських часів 1994 року робилися спроби (тоді ще, на щастя, невдалі) запровадити курс «наукового націоналізму». Отака «гнучкість».

*       *       *       *      *      *       *

Спілкування справді було цікавим, насиченим несподіваними думками. Лише один приклад. Пан Євген Головаха сказав: «Є реальна небезпека, що наша молодь буде поглинута соціальними мережами, «потоне» в них. Але значно більшу, просто страшну небезпеку я особисто, сказав промовець, вбачаю у неймовірно стрімкому, глобальному поширенні Штучного Інтелекту (ШІ). Вже зараз ШІ часто пише наукові статті (а то й художні тексти) не гірше, а то й краще за людину. Поки що ШІ служить нам. А що буде завтра? Адже небезпека тут у тому, що компоненти ШІ будуть навчатися не у людини, а один в одного. Чого вони будуть навчатися? Конструювати шляхи на Марс, проникати у людську свідомість чи створювати жахливі знаряддя війни? Цього не знає ніхто – і це величезна загроза цілому людству.

Насамкінець дуже коротко наведемо згадані вже професійні жарти соціологів, узяті з книги професора Володимира Паніотто «Соціологія в анекдотах». Увагу присутніх викликала і книга Євгена Головахи «Альтернативна соціологія».

«Що таке демократія? Це такий устрій, за якого влада належить народу, а все інше – владі. Причому народ формально  має право змінювати владу щоп’ять років».

«Вовочка почав відвідувати християнську недільну школу з вивчення Біблії. І зробив висновок, що спочатку Бог створив мавпу, а потім – людину за її образом та подобою» (уклін Чарльзу Дарвіну).

«Інтелігенція – це прошарок, засуджений до вищої освіти».

«Соціологи – це люди, які переконалися в тому, що навіть тоді, коли в суспільстві неможливо жити, його цілком можна вивчати».

На завершення Євген Іванович Головаха оптимістично сказав: «Без прямого спілкування з аудиторією, з людьми вчений втрачає зацікавленість у своїй діяльності. Ось ми з вами зустрілися, і в мене одразу покращився настрій». У нас, скажу від імені аудиторії, яка поспілкувалася з світоглядними однодумцями «Дня», також. Дякуємо!

Ігор Сюндюков