Криза в Росії. Знову чи нарешті?
«У зв’язку з важкою економічною ситуацією світло вкінці тунелю вирішено тимчасово відключити»
(московський жарт грудня 2008 року)
На пам’яті мого покоління, що народилося на початку 1960-х років, кризи було дві. Одна велика — з повною відсутністю товарів у магазинах, банкрутством країни та втратою всіх заощаджень — розвал СРСР. І одна трохи менша — дефолт 1998 року, коли удар відчули теж усі — девальвація національної валюти в чотири рази не жарт. Ця криза була гострою, але швидкою, як кажуть, V-образною, а зростання промислового виробництва в країні почалося через місяць. Тепер у Росії чекають на третю кризу.
Відчуття апокаліпсису, що наближається, немає. Хоча державне телебачення, що цілком монополізувало ефір, своїми м’якими словами скоріше викликає занепокоєння, ніж заспокоює. Усі звикли до того, що телебачення бреше.
Криза в Росії буде. Й, судячи з усього, дуже серйозна. Річ не лише в тому, що сильно впали ціни на найважливіші російські експортні товари — нафту, газ, метали, але й у тім, що влада, яка увірувала в період сприятливої економічної кон’юнктури в свої безмежні сили та мудрість, здається не зовсім адекватною масштабу викликів. Так, Росія має величезні золотовалютні резерви. Але вони швидко й якось дуже волюнтаристськи витрачаються. З такими темпами витрат надовго їх не вистачить. І, головне, за останні роки у владі не залишилося сильних особистостей, здатних різко змінювати економічний курс країни. Схоже, що чиновники, які вижили в уряді, здатні лише погоджуватися й підтакувати. «Як скажете, пане прем’єр-міністре...» «Як вам буде завгодно, пане президенте...».
Зворотного зв’язку немає. Керівництво країни, схоже, харчується тією самою інформаційною половою, якою годує співгромадян.
А тим часом усе не так спокійно, як на екрані телевізора.
Зупиняються цілі регіони — Урал, Мордовія, ті, де частка металургії та машинобудування у виробництві валового регіонального продукту є вищою за середню.
Страждає й звикла до золотого дощу Москва. Але її страждання слабкіші. Московський бюджет на 66% складається з податку на прибуток підприємств, зареєстрованих у місті. Хто це? Най-най — «Газпром», «Лукойл», «Транснефть» і далі за списком. У Москві зареєстровано навіть 10% російського нафтовидобутку. Втім, проїжджаючи містом, ви, звісно, не побачите жодної нафтової качалки. А який зараз прибуток? Уже за два кризових місяці бюджет Москви втратив близько чверті доходів. Проте проблеми мегаполісу обмежаться відмовою від нових будівництв. Причому, знаючи вподобання й апетит московського градоначальника, можна припустити, що комерційне будівництво він витягатиме до останнього, а постраждає те, що не приносить грошей — дороги, нові школи, поліклініки й дитсадки.
Як і на початку 1990-х років, усі бояться безробіття, але тоді його практично не було. Максимально 12% при 60% падінні виробництва. Яким же чином так вийшло? Дуже просто. За російським Кодексом законів про працю звільнити людину непросто, а головне — дуже дорого. Та й працівник не заперечує проти скорочення заробітної плати, годин робочого тижня та надання неоплачуваних відпусток. Традиції й існуюча практика, коли переїзд і покупка квартири на новому місці є майже нереальними, роблять росіянина дуже немобільним. За радянських часів люди пишалися тим, що за все життя мали одне, максимум два місця роботи. Ті, хто вчиняв не так, називалися «літуни», й це була лайка.
Переїхати туди, де є робота, — не в наших правилах. Так і сидять люди навколо непрацюючих заводів — нібито не безробітні, але не мають чим себе зайняти, майже без грошей. Дещо завод усе ж таки часом платив, але здебільшого люди годувалися з власних городів. Результат — пияцтво, застійна бідність і відсутність перспектив.
Як не дивно, але поки що кризу більше за інших відчули російські мільярдери. Ті самі, зі списку «Форбс». Ні, не те щоб вони почали голодувати. Просто багато які статки стали меншими не на відсотки, а в рази. Москвою ходить анекдот: один мільярдер позичає в іншого 300 рублів (трохи більше 10 доларів) для того, щоб купити «Форбс» і перевірити, на якому він тепер місці.
Держава широкими жестами допомагає олігархам, які розоряються. Особливо тим, які з різних причин ближчі до Кремля. Наприклад, алюмінієвий магнат Олег Дерипаска (до кризи — перше місце в списку «Форбс») отримав від держави кредит у $4,2 млрд. для розрахунку із західними банками-кредиторами. Віддасть він чи ні ці гроші державі — експерти невпевнені. Між Кремлем і нинішніми олігархами існують свої способи взаєморозрахунків.
Дерипаска, який супроводжував президента Медведєва в нещодавньому вояжі Латинською Америкою, виступив із закликом до російської влади уважно вивчити основи «Нового курсу» президента Франкліна Рузвельта – як панацею при виході економіки з кризи. Очевидно, що з усього пакета рузвельтівських заходів російського олігарха приваблює ідея договору між промисловцями та владою. Причому новизна «договору» саме в ідеї роздачі грошей із чималих золотовалютних запасів країни. Старий договір також був не дуже складним і полягав у тому, що бізнес не коментував дії влади, а влада давала бізнесу заробляти скільки й як завгодно. А вже якщо хтось із влади бажає ввійти в успішний бізнес, то відмови не приймаються.
Зокрема, Дерипаска запропонував створити алюмінієвий стабілізаційний фонд, поки метал, що виробляється в його імперії, втрачає в ціні й не знаходить збуту. Не здивуюся, якщо найближчим часом гора алюмінієвих чушок виросте прямо під кремлівською стіною.
Але це все жарти. А насправді не до них. За листопад місяць споживання електроенергії знизилося на 6% у порівнянні з листопадом 2007 року. Обсяг вантажоперевезень упав на 20%. Будь-який економіст знає, що це й є реальні показники кризи. І вже навіть міністерство економіки визнало, що в Росії почалася рецесія, що триватиме півроку. Треба готуватися до важких часів.
Але ж ми ще й не таке переживали... Кінець 1980-х запам’ятався повною відсутністю дитячого харчування для новонародженої дочки, неймовірним свіжим вітром і надіями на свободу. Минуло 20 років. Дочка виросла. Молока в магазинах — повно. Надій на свободу зовсім не стало. Московські інтелектуали сперечаються — чи принесе економічна криза, що розпочалася, лібералізацію в Росію? Для мене це — головне питання. З відчуттям наближення свободи будь-яку економічну кризу можна пережити легше. Але наразі сподіванки на свободу є облудними.
Ірина ЯСІНА — представник фонду Open Russia, аналітик Інституту перехідної економіки, економічний коментатор РІА «Новости»
