ЩОДЕННИК
13 грудня
У Москві ховали Патріарха, а в Датині — Олю Дзюбак. Між цими двома подіями, на перший погляд, не було ніякого зв’язку. Алексій ІІ помер у 79, а дівчинка з села у найсправжнісінькій волинській глибинці — в 19. Але як і на ньому перервався його рід, так перервався він і на смерті Олі. Вона була останньою дитиною у своєї мами, котра, наче за якимось злим планом, кожні десять років ховає своїх дітей. У 1979-му помер Юра, в 1999-му — Тамара. І Оля... Усі троє дітей моєї подруги мали надзвичайно рідкісне генетичне захворювання нирок. Воно може передаватися через століття, але коли вже проявиться у родині, то викосить усіх дітей. Подруга думала, що хоча б третю дитину, своє останнє сонечко, врятувала. Бо ж 5 років тому знайшла, виблагала гроші й у німецькій клініці «Шаріте» дочці зробили пересадку нирки (при тому захворювання рятує лише це). Нирка, подарована їй хресним батьком, працювала до останньої миті. А сама Оля померла від того, що підступний вірус з’їв серце. У німецькій клініці, де минули її останні дні, знають, як боротися з сотнею вірусів. А як боротися з цим, сто першим, ще не знають. Оля померла у той же день, у який (тільки 19 років тому) помер її брат. Тамару ж хоронили на Юрія... І Тамара, й Оля померли у 19. Чи можна знайти пояснення містичним збігам, яких немало у долі моєї подруги та її дітей? Люди кажуть: така їхня доля, такий був призначений їм вік. Учневі Ленінградської семінарії Льоші Редигеру монах-старець передрік, що той стане патріархом. Невже справді все, що з нами згодом трапляється, записано у Книзі буття?
