Ковток оптимізму
Що допоможе країні та її людям вистояти в умовах кризи? Не гроші з-за кордону й не заступництво власної нашої влади. Лише власна наша Віра, Надія й Любов. У них і в собі нам треба шукати нові силові поля... Чимало підтверджень цієї думки можна було почути в четвер. Директор Світового банку в Україні, Білорусі й Молдові Мартін Райзер висловив упевненість, що наша країна спроможна протистояти кризовим явищам. «Ми оцінюємо позиції України як дуже сильні», — сказав він і зауважив, що країна має хороший експортний потенціал. Але чи є це, як кажуть вчені, достатньою умовою? І тут Рейзер уже не такий оптиміст. За його словами, Україні треба поліпшити транспортну інфраструктуру, провести структурні реформи в державному секторі, що залишається, на його думку, «дуже великим і невдосконаленим, неоновленим — його слід модернізувати».
Якщо врахувати, що Світовий банк днями виділив Україні кредит $3 мільярди, то, можна сказати, завдання надане. Інша річ, чи буде воно виконане. Адже всі 17 років незалежності ми говоримо про структурні реформи та вдосконалення держсектора. А тепер, в умовах кризи, здійснити все це буде не менш складно. Пік нинішньої світової фінансової кризи не пройдено, й пов’язані з ним проблеми «можуть іще посилитися». Про це заявив головний економіст Міжнародного валютного фонду Олів’є Бланшар. Згідно з його прогнозом, економічне зростання «відновиться» лише 2010 року, а ситуація у світовій економіці «загалом увійде в норму» 2011 року. При цьому він попередив, що МВФ не зможе найближчими місяцями надати необхідну підтримку всім країнам на шляху розвитку, оскільки не має для цього достатніх фінансових ресурсів.
Україні в цьому плані, схоже, неабияк пощастило — ми спромоглися взяти у МВФ шістнадцятимільярдний кредит, що називається, без усякої черги... Тепер проблема в тому, щоб його раціонально використати для підйому й оновлення економіки. Це, звісно, загальна фраза. Головне, як? Бланшар радить: слід знижувати облікові ставки. І тут не треба бути економістом, аби зрозуміти — це сприятиме кредитуванню економіки, поліпшить умови для розвитку бізнесу, створення нових робочих місць, словом, для підвищення в усіх сферах ділової активності, яка зараз у світі, й зокрема, в Україні, дуже падає. Але наш Нацбанк цим, схоже, поки не стурбований. І причини вагомі. Коли інфляція зашкалює (прогноз на цей рік від Fitch — 25%), а національна валюта до долара менше ніж за рік девальвує більш як на третину й кінця цьому процесу, на жаль, не видно, про зниження облікової ставки говорити якось не випадає... Інша річ, що саме Нацбанк свого часу й зруйнував у країні валютно-курсову стабільність (якою до того дуже пишався), коли раптом різко (і, як можна підозрювати, не без натиску уряду) відмовився від курсу 5,05, що був українцям до вподоби. На короткий час гривня зміцнилася, а потім попрямувала вниз і тепер (добре було б) збирається влаштуватися на позначці 7 гривень за долар.
В Європі інші проблеми. Але там у розпорядженні урядів інша ресурсна база, яку не можна порівнювати з українською. Для приборкання кризи Єврокомісія подала план стимулювання економіки ЄС, що передбачає фінансові вливання в розмірі 200 мільярдів євро. Глава Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу вважає, що «це найкращий спосіб допомогти нашим громадянам відновити впевненість у завтрашньому дні й розвіяти їхні побоювання щодо наближення глибокої та тривалої рецесії». Ось чим підживлюється в Європі оптимізм і довіра.
А нашим громадянам часто доводиться відбиватися від нововведень влади, зокрема, монетарної, що більше за всіх інших залежить від довіри суспільства. Наприклад, Нацбанк уже вкотре розпочав похід проти так званих валютних обмінок. Цей крок важко назвати адекватним, оскільки за ним не буде нічого іншого, крім незручностей для людей і для розвитку тіньового ринку валютообмінних операцій. І це при тому, що довіра до влади в країні, як то кажуть, нижче плінтуса. Чимало її тверджень часто сприймають з точністю до навпаки. Наприклад, заступник голови НБУ Олександр Савченко переконував нас днями в тому, що в України немає ніякого ризику дефолту. І він, напевно, правий, швидше за все, саме так воно і є. Але це слово в стінах Нацбанку взагалі не можна вимовляти. А тим більше воно не має просочуватися назовні. А коли при цьому робиться ще й якась неістотна обмовка (майже за Фрейдом), що дефолту не буде «принаймні» в найближчі два роки, то говорити про якесь зростання довіри до банківської системи, а отже й до рівня оптимізму в країні, звісно, не випадає...
Чесні паростки оптимізму в умовах кризи треба всіляко пестити, хоча відшукати їх у потоці падіння рейтингів і котирування найбільших і, прямо скажемо, найкращих українських підприємств стає дедалі важче. Яким є вихід? Виглядає так, що всім нам треба зараз менше говорити й більше працювати...
