Перезавантаження влади

Патовий стан політичної кризи, в якому перебувала українська влада останнім часом, був перерваний минулого тижня відправкою у відставку голови парламенту Арсенія Яценюка. Аналізуючи цю подію, слід зазначити, що наші політики таким чином вирішують для себе одночасно кілька завдань. По-перше, вони розчищають собі шлях для подальшої політичної боротьби між собою. По-друге, у кожного з політичних лідерів країни з’являється можливість здобути тактичну перемогу над своїми суперниками. По-третє, відставка А. Яценюка стала черговою гарною «заслінкою» для суспільства від проблем у вітчизняній економіці. Натомість зняття з посади спікера Верховної Ради Арсенія Петровича аж ніяк не знизило його рейтинг суспільної довіри, а навпаки, підвищило. Адже український виборець завжди нагороджує своїми голосами тих, кого кривдять, а Яценюк у цьому випадку в очах наших громадян виглядає скривдженим. Чому все ж таки голову Верховної Ради відправили у відставку, хто може претендувати на вакантну посаду спікера українського парламенту і найголовніше — чи це є новим витком владного конфлікту, чи виходом із затяжної політичної кризи?

Дмитро ВИДРІН, політолог:

— Сьогодні суспільство стало свідком тектонічних змін пріоритетів участі української еліти. Раніше пріоритетом був кабмінівський майданчик і крісло прем’єр-міністра, бо воно було одним з найбільш жаданих призів у політичній боротьбі. Сьогодні пріоритети змінилися, і багато в чому це пов’язано з умовами політичної кризи, коли парламентський майданчик стає більш важливим і ефективним. Перш за все, для того, щоб мати гарну можливість піаритися. Ті еліти, які це усвідомили, всі свої емоції зараз каналізують у боротьбі за парламент. Переорієнтація інтересів політичної верхівки вилилася в тому числі й у змагання за місце спікера парламенту. Місце майбутнього спікера залежатиме від перетину тактичних і стратегічних інтересів Партії регіонів і блоку Литвина. Тактично Регіонам зараз вигідний свій спікер О. Лавринович, бо все, що вони робили останнім часом, завершувалося невдало. Стратегічно для них є невигідною посада голови парламенту, оскільки в них немає стратегічного союзника в парламенті. Тому їм вигідний спікер В. Литвин, з яким можна надалі поєднати свої парламентські голоси. В. Литвину, навпаки, тактично вигідно стати спікером, а стратегічно — невигідно. Причиною цьому є амбіції В. Литвина на президентське крісло.

Ігор ЖДАНОВ, президент аналітичного центру «Відкрита політика»:

— Сьогодні політичні сили в парламенті, які знаходяться в опозиції до уряду, серйозно посилили свої позиції. Тобто відставка А. Яценюка — це перший крок до подальшого переформатування парламентського та політичного поля України. Формальна причина відставки Арсенія Петровича — це дрейф від Банкової у бік самостійної течії, а цього в політиці не пробачають. Президент В. Ющенко принаймні не мав заперечень щодо відставки голови парламенту. Тепер виникає питання: А хто ж буде новим спікером Верхової Ради — О. Лавринович, В. Литвин, І. Плющ? Зрозуміло, що майбутній спікер не повинен бути кандидатом у президенти. В такому випадку, залишаються О. Лавринович та І. Плющ і тут багато що залежить від рішення самого Президента. Я вважаю, що це буде І. Плющ. Відносно подальшої долі А. Яценюка потрібно зазначити, що нинішня відставка тільки додала балів до його рейтингу. Очевидно, він буде грати як самостійний політик і піде на можливі парламентські вибори самостійно. А це приведе до того, що політичний блок НУ-НС може і не подолати прохідний бар’єр у парламент. Дивним є те, що Президент В. Ющенко продукує собі ворогів, причому іноді на пустому місці.

Віталій ПОРТНИКОВ, оглядач радіостанції «Свобода»:

— Сьогодні в парламенті почнеться змагання політичних діячів за місце спікера, бо і В. Литвин, і І. Плющ, і О. Лавринович — це політики, такі ж, як і вся сучасна українська політична еліта. Для політичних сил, що перебувають сьогодні в парламенті, домовленості з В. Литвином — це обмін участі його блоку в певній новій більшості. Домовленості з І. Плющом — це фіксування порозуміння між групою В. Ющенка й групою Р. Ахметова. А можливе обрання О. Лавриновича — це домовленості президентської сторони з регіоналами. Враховуючи всі складності таких домовленостей, 18 листопада нового спікера ми можемо й не побачити. Загалом, я можу спрогнозувати, що вся наша нинішня політична еліта через півроку піде в минуле. Винуватою в усьому буде економічна криза, яка змусить замислитися спонсорів політичних сил, чи варто продовжувати грати в політичні ігри, коли їх підприємства зазнають величезних збитків. Усе це призведе до того, що їм стане не до політики й не до політиків, тому ніякої боротьби між Ю. Тимошенко й В. Януковичем на президентських виборах не буде. З’являться нові особи, які сьогодні грають другі ролі в Секретаріаті Президента, Верховній Раді, Кабінеті Міністрів і чекають на той момент, коли народ чітко відмовиться від послуг існуючої політичної еліти. Як в Україні, так і в Росії через сім-вісім місяців відбудеться зміна крові й багато в чому завдяки політичним спонсорам. Старі олігархи збанкрутують і з’являться нові, які не підтримуватимуть всякий старий політичний «мотлох».

Володимир ФЕСЕНКО, керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:

— Відставка А. Яценюка — це, з одного боку, несподіванка, а з іншого — закономірність. У нинішній політичній ситуації виникла деяка патова ситуація, яка не влаштовувала чималу кількість політичних сил. Тому цю ситуацію треба було зламати і почати нову політичну гру. Найпростіше це було зробити через відставку спікера Верховної Ради, що й відбулося. Притому ще у вересні сам А. Яценюк зі своєю заявою про відставку розпочав тактичну гру проти Ю. Тимошенко. З цього нічого не вийшло, але відтоді Арсеній Петрович сам себе підвісив на гачок, і в результаті за цей гачок його і смикнули. Тим більше, для цього виник мотив з правовими маніпуляціями навколо антикризового закону. Хоча, насправді, практика коректування законів у парламенті існувала завжди. Тому з боку суспільства необхідний жорсткий суспільно-політичний контроль за проголосованими і потім оприлюдненими текстами. В парламенті склалася ситуативна більшість, де у різних політичних сил були різні мотиви, щоб голосувати проти А. Яценюка. Відправити у відставку А. Яценюка було набагато легше, ніж вибрати зараз нового голову парламенту. Тому ніякої офіційної коаліції найближчим часом чекати не варто, її сформувати в найближчій перспективі практично неможливо. Партія регіонів виграла тільки перший раунд. БЮТ, як не дивно, також у виграші. Зараз Юлії Тимошенко спробувати сформувати коаліцію буде набагато легше, ніж тоді, коли крісло спікера було зайняте. Головними гравцями сьогодні в парламенті знову стають ПР та БЮТ, але вирішальну роль будуть мати голоси КПУ та БЛ. Ризикну передбачити, що в найближчому майбутньому нас чекають різні формати парламентської більшості. Головним сьогодні також є боротьба за судовий плацдарм перед президентськими виборами. Тому крісло голови парламенту стає дуже важливим. Ще одним вирішальним політичним ресурсом є виборче законодавство країни, яке буде також змінюватись.

Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:

— Головне для нашої країни сьогодні — це глобальні проблеми в економіці та системна криза в державі. Сьогодні всі зусилля в політичній боротьбі серед провідних політичних сил країни спрямовані на те, щоб сформувати образ політичної відповідальності за майбутні потрясіння, які будуть відбуватися в Україні. Наші політики довгий час мовчали про економічну кризу, а сьогодні стало відомо, що Україна входить у десятку країн світу, які найбільш важко переживуть світову економічну кризу. Питання 2009 року полягають не в тому, хто стане майбутнім президентом країни, а в тому, чи впораємось ми з перебудовою національного проекту? Адже нам у майбутньому доведеться переглядати якість робочої сили в Україні, рівень освіти молоді, технічний стан індустрії, правову систему країни, фінансову політику та ін. Тому всі політики, які зараз борються між собою, повинні думати про те, щоб не втратити країну через півтора-два роки. Питання майбутнього країни — це не тільки проблема прем’єр-міністра або Президента, це — проблема всієї прагматичної еліти України. Будуть стояти питання: Як переформатувати владу, щоб викликати довіру у населення, яку антикризову команду сформувати і на які групи внутрішніх інвесторів спиратися, щоб використати їхні ресурси?

Ірина ОНИЩЕНКО, доктор політичних наук:

— Відставка А. Яценюка — це початок подолання політичної кризи. З часів помаранчевої революції з’явилася мода на красивих, нових, успішних, але не компетентних політиків. Усе, що відбувається сьогодні в державній політиці, пов’язане саме з некомпетентністю. Бо гарний хлопець — це не професія. Посада голови парламенту передбачає вміння комунікувати, бути одним з 450-ти, а не одним з трьох. Арсенію Петровичу забракло відповідальності й компетентності. Я вважаю, що ця відставка є початком приходу інших осіб в політику, більш прагматичних і компетентних. Особливо з огляду на те, що під час економічної кризи ми потребуємо промисловців і підприємців. Бо в економіці сьогодні головним стає виробництво, а не фінанси. Загалом, сьогоднішня ситуація характеризується кінцем епохи первинного накопичення капіталу й початком епохи тверезого економічного мислення.

Михайло ПОГРЕБІНСЬКИЙ, директор Центру політичних досліджень та конфліктологій:

— На сьогоднішній день важко сказати, хто може очолити український парламент, оскільки та більшість, яка зняла голову парламенту, навряд чи прийде до єдиної думки щодо кандидатури нового спікера. Вони мають дуже багато суперечливих амбіцій. Можливий інший сценарій розвитку політичної ситуації, на мій погляд, більш реалістичний. Серед блоку НУ-НС збільшується кількість прихильників Ю. Тимошенко, особливо на фоні останніх подій з відставкою А. Яценюка і, відповідно, противників В. Ющенка. Це може призвести до того, що коаліцію можуть утворити БЮТ, більшість НУ-НС та блок Литвина, де місце спікера віддадуть В. Литвину. Тобто ситуативна перемога Партії регіонів може привести до подальшого її програшу. Загалом же, в майбутньому нас чекає «війна» між В. Януковичем та Ю. Тимошенко за президентське крісло, потім розпуск парламенту, позачергові парламентські вибори, формування коаліції та ін. Таким чином, 2009—2010 рр. — це нескінченна політична нестабільність.

Кость БОНДАРЕНКО, директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна:

— Нинішній парламент був найслабкішим парламентом за всю історію України. Він перебував у постійному стані пошуку компромісу всередині створеної коаліції більшості, що призводило до величезних труднощів під час ухвалення того чи іншого закону. Ситуативна більшість ухвалила набагато більше законопроектів, ніж сама коаліція. На додачу до всього, багато хто замовчує або не знає того, що ще навесні цього року зусилля Секретаріату Президента були направлені на дезорганізацію роботи парламенту та приведення його до нових дострокових парламентських виборів, тому що робота сформованої коаліції була неефективною. Отже, конфлікт між вулицями Банковою та Грушевського має давнє коріння, і результатом всього цього протистояння стало позбавлення посади голови парламенту А. Яценюка. Відставка та перевибори нового спікера тільки посилюють політичну кризу в Україні. Президент В. Ющенко, в свою чергу, таким чином втрачає чергові відсотки свого рейтингу, який і так вже є низьким. Сьогодні у глави держави з’являється новий союзник — Партія регіонів, яка також буде використана президентською стороною. Можлива навіть гра на виведення В. Януковича з кола активних політиків. Крім цього, Секретаріат Президента буде робити нову «атаку» на уряд та безпосередньо на Юлію Тимошенко для того, щоб знизити її вплив у країні. Що стосується обрання нового спікера, то я поки не бачу компромісної фігури на цю посаду. Оскільки кожна з політичних сил, та, що голосувала за відставку А. Яценюка, хоче, щоб місце голови парламенту посіла саме їхня людина: у регіоналів це О. Лавринович, у блоку Литвина — В. Литвин, у Президента — І. Плющ. Тому політичної стабілізації в країні поки що не передбачається.