Економіка потребує гарантій
Міжнародний валютний фонд (МВФ) готовий допомогти стабілізувати економічну ситуацію в Україні. Про це вчора заявила у Києві на зустрічі з прем’єр-міністром Юлією Тимошенко голова місії МВФ Джейла Пазарбазіолу. «Ми надзвичайно зацікавлені в тому, щоб наша співпраця закінчилася тим, щоб Україна мала можливість одержати від МВФ необхідну фінансову допомогу», — зі свого боку заявила Тимошенко.
Говорячи це, прем’єр-міністр чітко усвідомлювала: звернення про фінансову допомогу може стати приводом для чергових звинувачень на її адресу в неефективності управління державою з боку її політичних опонентів. Але чи міг уряд вчинити інакше?
Коли увесь світ намагається якнайшвидше подолати наслідки фінансової кризи, Україна не може робити вигляд, що це її не стосується. Хоча за дев’ять місяців 2008 року економіка продемонструвала позитивні показники, але з кожним днем уряду стає все складніше стримувати наслідки світової фінансової кризи. Через проблеми на підприємствах гірничо-металургійного комплексу та хімічної промисловості бюджет не доотримає чимало прибутків. Проблеми з «Промінвестбанком» та іншими українськими банками змусили населення знімати гроші з депозитів, підриваючи тим самим довіру одного з найпотужніших секторів економіки. На якому, до речі, тримається чимала частина економіки країни. Завдяки діям Нацбанку цей процес вдалося пригальмувати. Але цього, мабуть, виявиться замало. Додатковий тиск на економіку створює негативне сальдо торговельного балансу. Покривати ж його лише спускаючи на такі цілі золотовалютні запаси Нацбанку, було б нерозумно. Погіршення ж економічної ситуації в країні змусило агентство Standard & Poor’s (S&P) помістити рейтинги України на перегляд, з можливим їх переглядом. Це завдало ще одного удару економіці.
В таких умовах фінансова допомога від Міжнародного валютного фонду (у розмірі від $3 до $14 мільярдів під невисокий відсоток) виглядає дуже привабливою. До обговорення всіх «за» і «проти» фінансової співпраці з МВФ, окрім прем’єр-міністра, підключився й Президент України Віктор Ющенко. Для цього він переніс на понеділок заплановане на п’ятницю засідання Ради національної безпеки та оборони. Про остаточні домовленості переговорного процесу на момент здачі номеру в друк не повідомили. Але наближені до цього люди говорять, що переговори будуть непростими. В країні, крім вище названого, ще й політична нестабільність.
«Міжнародний валютний фонд спеціалізується на підтримці центробанків, а не урядових заходів. Взагалі, займатися питанням отриманням фінансової допомоги, повинен Нацбанк, якщо йому потрібно поповнити свої валютні резерви чи підвищити ліквідність. Уряд же свою діяльність і поточні заходи не повинен фінансувати за рахунок Міжнародного валютного фонду. Це — абсолютно крайній випадок», — говорить «Дню» незалежний експерт КНУ імені Тараса Шевченка Олександр Царук.
На думку економіста Міжнародного центру перспективних досліджень Олександра Жолудя, країні ці гроші потрібні. Рецесія, яку вже відчула американська економіка, та проблеми в Єврозоні, для експортно-орієнтованої Україна означають автоматичне зниження цін на її експортну продукцію, навіть, без зміни обсягів продаж. Ціновий удар уже відчула чорна металургія, і цей негатив поширюється на всю промисловість. Так, у серпні — вересні 2008 року промисловість продемонструвала падіння в порівнянні з відповідними місяцями року, говорить Жолудь.
Якщо ж урядовцям вдасться переконати МВФ у доцільності виділення такої допомоги, то їм доведеться виконати чимало вимог, говорять експерти. «Як правило, це стандартні вимоги: неухильне дотримання принципів ліберальної ринкової економіки при здійсненні економічної політики. А саме таку політику наші уряди не проводили. Власне інфляційні процеси та інші негативні економічні явища — наслідок такої політики, — припускає Царук. — МВФ може порадити бути стриманішими та продуманішими при реалізації урядових витрат та програм».
До того ж проблема ще й в тому, що Міжнародний валютний фонд не може надавати кредити приватному сектору. А цієї допомоги потребують саме підприємства. Тому логічно, що отримавши фінансову допомогу, держава перенаправить її приватному сектору. А тут — бар’єр. «Сьогодні не існує надійних механізмів кредитування з держави приватного сектору. Не існує й нормального контролю за цим процесом, — говорить Жолудь. — Я вважаю, що сьогодні немає адекватної можливості розповсюдити ці гроші серед підприємств, які їх потребують, навіть якщо уряд їх і отримає».
