Терпіти все?

Або як українцям зберегти толерантність в умовах інформаційної війни.

«Медіа як засіб подолання національних образ» — це тема круглого столу, що відбувся в Житомирі в рамках проекту «Протидія ксенофобії та сприяння етнічній толерантності» обласної газети «Меркурій», який реалізується за сприяння Фонду розвитку українських ЗМІ Посольства США в Україні.

Утім, його учасникам довелось констатувати, що часто теле- і радіоефір та газетні шпальти виконують прямо протилежну місію. На сторінках «Дня» ця тема неодноразово обговорювалася, як і йшла мова про те, що низка зареєстрованих в Україні видань розміщує матеріали антидержавного і антиукраїнського спрямування, що сприяють розпалюванню міжнаціональної ворожнечі та, що на Україну з Росії транслюється бурхливий потік викривленої інформації про нашу країну та українців як націю. Приклади українофобії й одночасно недолугих писань деяких наших «патріотів» у низці українських і російських мас-медіа проаналізував у підборці матеріалів на цю тему житомирський журналіст Антон Сичевський (він оприлюднив цей аналіз в інтернет-виданні «Телекритика»). Причому якщо порівняти об’єми, зміст і тон наведених ним фрагментів, то українофоби мали набагато більшу «перевагу» в зневазі до українців над «патріотами», які намагалися принизити росіян. До того ж, у Росії відстежили та засудили (інша справа, чи обґрунтовано) за розпалювання національної ненависті до російського народу в інтернетівських дискусіях нащадка вихідця з України (відома справа новосибірця Тараса Зеленяка). Чи пригадає хтось, щоби щось подібне було в Укр аїні? Отже, автор цих рядків запропонував на засіданні поміркувати над тим, до якої міри українці мають зберігати толерантність в умовах інформаційної війни, яка ведеться з боку Росії проти нас і за умов, що керівники проросійських організацій у Житомирі, наприклад, в унісон з російськими очільниками висловлюють тези про те, що Україна — це штучне державне утворення, що українців як нації не існувало й не існує, що вони зникнуть з історичної арени. А опікувані ними газети транслюють насамперед заяви цих організацій і розповідають про численні програми російських державних установ, спрямовані на те, щоб утримати в орбіті Росії тих, кого вони вважають закордонними співвітчизниками (самочинно і фактично незаконно зараховуючи до цієї категорії, насамперед, російськомовне населення України та інших країн СНД). Тому що толерантність не можна уявити без взаємної поваги. З цієї точки зору, у тих, хто вважає себе українцями, є такі основні варіанти реагування: робити вигляд, що нічого не відбувається, або утирати плювки в наш бік, що і робить значна частина наших співгромадян, або адекватно гостро і в той же час без переход у на образи в бік опонентів відповідати. Подібний підхід вочевидь може стати прикладом для колег у поєднанні відстоювання національної гідності українців iз повагою і толерантністю до інших народів. Щоправда, на згаданому круглому столі знайшлися колеги-журналісти, які закликали не зачіпати гострих проблем, мотивуючи свою точку зору тим, що таким чином можна зруйнувати толерантність у стосунках між двома найбільшими народами нашої країни. Тобто, виходить, ми маємо терпіти все?