«Інтересна» труба

Проект нафтопроводу «Одеса—Броди» не тільки майже ровесник нашої новітньої державності. Його можна назвати також і уособленням вітчизняних мрій про економічну незалежність і добробут країни. І травень цього року, коли в нашій столиці проходив Енергетичний саміт, здавалося б, мав покласти край використанню цієї труби, по суті, в інтересах іншої держави. Адже на ньому високі посадовці таких країн, як Азербайджан, Казахстан, Польща висловлювали підтримку українському нафтопроводу, виступали за його продовження до Європи і запевняли у тому, що готові виділити відповідні ресурси для здійснення цього проекту. Але минули вже й два наступні місяці, але крім безглуздої, просто самовбивчої для нашої країни дискусії ми нічого не отримали. Російська нафта, як і раніше, йде цим нафтопроводом у напрямку, зворотному до того, який передбачався проектом, тобто від Одеси до Бродів. Більше того, наші нинішні внутрішні суперечки можуть взагалі призвести до того, що на цьому проекті доведеться поставити жирний хрест.

Бо хто ж матиме справу з таким партнером, який не може навести лад у власному домі, де окремі політики свідомо ставлять владні амбіції вище загальнонаціональних інтересів?

Та перш ніж відповідати на ці абсолютно риторичні запитання, слід нагадати, що після розпаду Радянського Союзу наша країна отримала у спадок від нього п’ять нафтопереробних заводів загальною потужність понад 50 мільйонів тонн переробки нафти. Однак вітчизняні родовища на той час були вже значною мірою вичерпані. «Укрнафта» в перші роки незалежності видобувала чотири мільйони тонн сировини. А потім поступово спустилася до трьох мільйонів... Тож вітчизняна нафтопереробка, а відтак сільське господарство і економіка взагалі сиділи, як мовиться, на голодному пайку, час від часу виникав дефіцит, тоді як ціни на нафтопродукти диктувала нам східна сусідка і вони, звісно, постійно зростали.

Тоді й народилася одна з перших реальних національних ідей — спорудити нафтопровід Одеса—Броди, що мав би постачати на українські НПЗ азербайджанську, а також казахську нафту. Український нафтовий проект добре сприйняли і в Україні, й за кордоном. В Європі Україна отримала і вербальну, причому на рівні високих посадовців, і практичну підтримку. Схвально поставилися також і країни — постачальники нафти: Азербайджан і Казахстан. Скептичні оцінки висловлювалися лише Росією, яка не хотіла втрачати український ринок, а також частиною українського політикуму, яка ще продовжувала орієнтуватися на російські інтереси.

Звісно, внутрішні чвари не дали нічого, окрім втрати темпу. Поки в Україні дискутували, будувати чи не будувати трубопровід, нафтопереробні заводи виявилися майже повністю приватизованими, причому здебільшого — російським бізнесом. Внаслідок цього питання енергетичної та фінансової безпеки загострилося для України ще більше. Це сприяло й, так би мовити, вдосконаленню ідейної складової: нафтопровід Одеса—Броди підвищив свій статус до міжнародного рівня і тепер уже проектувався і розбудовувався не лише для задоволення власних потреб, а й у напрямі до Європи. Його навіть називали Євро-Азійським нафтотранспортним коридором. А дехто в Україні активно пропагував ще й можливість наповнення нафтопроводу не лише азербайджанською та казахською нафтою, а й сировиною з Іраку, яку б мали транспортувати до Чорного моря через Туреччину, а далі танкерами до Одеси. Тоді Україна навіть уклала з цією країною угоду про спорудження на її території відповідного нафтопроводу, яка, до речі, діє і досі. Та всі карти сплутала війна в Іраку...

Травневий Енергетичний саміт у Києві дав проекту «Одеса—Броди» новий публічний поштовх. Але були для цього й комерційні приводи. Ще у січні керівництво західноукраїнських нафтопереробних заводів «Галичина» та «Нафтохімік Прикарпаття» звернулося з листом до керівників нашої держави з проханням ухвалити нарешті рішення про аверсне, тобто у напрямі згідно з проектом, використання нафтопроводу. При цьому нафтопереробники відзначали, що отримали комерційні пропозиції про постачання п’яти мільйонів тонн легкої каспійської нафти і мають технічну можливість прийняти і переробити цю сировину.

22 травня Президент Віктор Ющенко спеціальним указом створив робочу групу, якій доручалося у тижневий термін розробити й подати план щодо переводу нафтопроводу Одеса—Броди на роботу в аверсному режимі. При цьому поки що не йшлося про європейський напрям, але кожному, хто цікавиться цим питанням, зрозуміло, що на даному етапі для України чи не найголовніше — позбутися реверсу, який одним лише своїм існуванням, так би мовити, закорковує нафтопровід і підриває в очах партнерів довіру до нього та до зусиль України щодо енергетичної інтеграції в Європу.

Однак, всупереч цьому указу, який не потрібно навіть читати поміж рядків, щоб відчути в ньому сприятливе ставлення до пропонованої схеми реанімації проекту українського нафтопроводу, прем’єр- міністр Юлія Тимошенко назвала варіант аверсного використання нафтопроводу, запропонований Секретаріатом Президента, корупційною схемою типу «РосУкрЕнерго». Це дало привід керівникам заводів «Галичина» та «Нафтохімік Прикарпаття» небезпідставно звинуватити Кабмін у бездіяльності. У відповідь прем’єр знову заявила, що підтримує аверсне використання нафтопроводу, але проти залучення до цього офшорних компаній та тіньових схем.

Щоправда, наприкінці липня міністр палива та енергетики Юрій Продан повідомив, що міжвідомча комісія при Кабміні з використання нафтопроводу Одеса— Броди планує цього тижня розглянути аверсні пропозиції, що надійшли від «Галичини» та «Нафтохіміка Прикарпаття».

На що заступник голови Секретаріату Президента Андрій Гончарук озвучив досить відверту заяву. Він вважає, що останні заяви керівництва уряду з цього питання свідчать про його намір і надалі саботувати реалізацію цього проекту. Гончарук відзначив, що згідно з рішенням РНБО «буде розглянуто будь-які пропозиції, що передбачатимуть постачання реальних обсягів нафти». «Якщо, скажімо, необхідний нафтовий ресурс знайдеться в компанії «Єдині енергетичні системи» (Тимошенко раніше була її керівником. — Ред. ), то вона, — продовжував Гончарук, — матиме право внести відповідні пропозиції»... Однак при цьому він зауважив, що їх слід подати вже найближчим часом, тому що затримки працюють «проти можливості аверса нафтогону Одесса—Броди, а отже — проти національних інтересів України». «У цій ситуації, — підкреслив заступник голови Секретаріату Президента, — уряд не повинен вишукувати приводи для того, щоб і далі саботувати реалізацію цього критично важливого для національної безпеки проекту, а має добросовісно та своєчасно виконувати рішення РНБО».