Яку церкву називаємо «нашою»?

У світлі святкування в Україні 1020-ї річниці Хрещення Русі соціологів зацікавило ставлення українців до деяких історичних віх України, пов’язаних з утвердженням християнства, а також — ставлення наших громадян до створення в Україні єдиної помісної Української православної церкви. Саме про це часто говорить Президент Віктор Ющенко та наше провідне духівництво. Дослідження громадської думки Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) показало, що найкраще знають історію чи, принаймні, ставляться до неї об’єктивно, у Західній Україні: 78% жителів цих земель відповіли, що спадкоємицею Київської Русі є «лише Україна» або «скоріше Україна». Загалом по країні так відповіли 55%, при цьому найменше так вважають жителі східних областей: у праві називатися спадкоємицею Київської Русі тут переконані трохи більше 35%. Ще цікавіші дані отримали соціологи у відповідях на запитання «Яка православна церква скоріше має право вважатися історичною правонаступницею Православної церкви, утвердженої в Київській Русі 1020 років тому?» та на запитання, що стосується ставлення до створення в Україні єдиної помісної церкви. Чому у нас існують настільки різні погляди на історію та особливості національного «релігійного розрізу» «Дню» розповів президент КМІСу, професор кафедри соціології НаУКМА Валерій ХМЕЛЬКО.

— Валерію Євгеновичу, всі у школі вчили історію, але чомусь аж 23% українців на сході та 16% на півдні України вважають спадкоємицею Київської Русі сучасну Росію. Крім того, в Україні є багато людей, які не визначилися з відповіддю: важко відповісти на це питання — 16% українців, при цьому в Центральній, Південній Україні — приблизно по 17%, а на сході — аж 26%. В чому причина?

— Це пов’язано значною мірою з тим, які люди чують інтерпретації історії Київської Русі та того, як розвивалася історія. Наприклад, багато історичних подій, які є особливо важливими як для України, так і для Росії, в Росії трактують по-своєму, врозріз із тим, як це подається у нас. Особливо — російські ЗМІ, зокрема, — телебачення. Ця інформація найбільше сприймається в східних і південних регіонах, де люди переважно російськомовні. Друга причина, що моноетнічних українців, тобто, людей, які вважають себе лише українцями, переважна більшість є у західному регіоні (більше 90%), а в східному — тільки 32%. І коли я бачу, що тільки 34% громадян сходу України підтримують думку, що Україна є спадкоємицею Київської Русі, то роблю висновок, що так вважають, власне, моноетнічні українці. Слід зауважити, що наші дослідження показують: людей, які вважають себе наполовину росіянами і наполовину українцями — більше 40% на сході, вони відносять себе до двох національностей. Тому й такі результати.

— Виходить, що як би історія України не подавалася, наприклад, в школі чи у ВНЗ, люди її сприймають по- своєму?

— Підручники із новим трактуванням історії України з’явилися не так давно, тому тільки молодь була залучена до трактування історії Київської Русі, відмінного від того, як її подавали в радянські часи. Але я дивився, як ставляться до цього питання різні вікові групи, і особливих відмінностей не побачив — приблизно ті ж результати. Так що підручники — це ще не все, це тільки початок, і потрібно, щоб виросло покоління, яке буде знайоме не тільки з підручниками, а навчиться думати й шукати необхідну об’єктивну інформацію самостійно. Та найскладніше — це емоційний елемент в сприйнятті історії. Тут весь час іде боротьба, і вона виявляється як у ставленні до історії, так і до мови, НАТО, союзу з Росією та Білоруссю. Чим далі на захід країни, тим більшe люди орієнтовані на Захід і подалі від Росії, і навпаки: чим далі на cхід — тим ближча людям ідея співпраці з Росією.

— Дивує те, що багатьом людям було важко визначитися з відповіддю: 18% громадян України не могли сказати, ми чи Росія є правонаступницею Київської Русі, а в східному регіоні таких — аж 26%...

— Мовою психологів це — про амбівалентне ставлення. Справа в тому, що там немає варіанту, що Україна та Росія в однаковій мірі є правонаступницями. Значна частина дотримується саме такої думки, і їм важко надати перевагу одній iз країн.

— Відповідаючи на питання «Яка православна церква скоріше має право вважатися історичною правонаступницею Православної церкви, утвердженої в Київській Русі 1020 років тому?», Українську православну церкву Київського партіархату називають трохи більше 32,% і 15% — російського патріархату. Але найбільше уваги привертає те, що на запитання важко відповісти було 37% громадян — майже всюди однаково по Україні. Чим можна пояснити таку невизначеність?

— На cході країни цей показник ще вищий: важко відповісти було 43% опитаних. Справа в тому, що це дуже складне питання, питання канонічності. І не лише пересічним людям важко розібратися в ньому — у нас є дуже мало фахівців, які можуть це розтлумачити. До речі, аж 36% людей з вищою освітою зізналися, що їм важко сказати щось з цього приводу... Якщо взяти регіональний розріз, то побачимо, що 25% жителів східного регіону вважають правонаступницею Православної церкви, утвердженої в Київській Русі понад два тисячоліття тому, саме Українську православну церкву Московського патріархату, а 17% — Російську православну церкву. Більшість церков в цьому регіоні належать саме цьому патріархату, тому немає нічого дивного у їхніх відповідях — вона їм ближче. Церква, яка видає, що нібито веде службу українською, як правило, відправляє літургію російською мовою. І це ще один аргумент — мовний.

— Очевидно громадянам України також важко скласти думку про єдину помісну Українську православну церкву: згідно з вашим дослідженням, понад 34% людей не знають, що це таке, зокрема, 31% — в центрі, 38% — на півдні та аж 51% — на сході. Найбільше прихильників помісної церкви — на заході (38%). Чи пов’язано це з кількістю людей, які вважають себе віруючими, і чому люди не знають, що таке помісна церква?

— Для того, щоб це знати, потрібно мати якусь інформацію. А звідки вона візьметься в пересічної людини? Ви бачили якісь просвітницькі програми на радіо, телебаченні чи публікації в газетах? Наприклад, я як соціолог цього не вивчав, і більшість людей про це не знає. А Президент, коли говорить про необхідність створення помісної церкви в Україні, не пояснює, що це таке, сама ж ідея сприймається через призму ставлення до персони Президента. Зрештою, це не справа Президента — роз’яснювати зміст... Не думаю, що це пов’язано із релігійністю людей, хоча різниця кількості віруючих у регіонах, як і раніше, велика: атеїстами в східному регіоні себе вважають понад 44%, а в західному — 8,5%. Тих, хто вважає себе приналежним до Української православної церкви Київського патріархату, у західному регіоні — 31%, в східному — 8,5%. Натомість прибічників Московського патріархату в західному регіоні — 18%, а в східному — 30%. До речі, греко-католицька церква має вірних у західному регіоні більше, ніж будь-де в Україні — там 31%, в центральному — 1%, а в південному і східному — практично немає (дві десятих). Це дуже різні структури церков.

— На вашу думку, створення помісної церкви вирішило б питання об’єднання людей, інші духовні проблеми українців?

— Як створити одну конфесію, один патріархат в тій ситуації, яка склалася у нас? Жодної раціональної ідеї з цього приводу я не чув. В Україні є настільки різні релігійні течії, що дуже важко сказати, як вони можуть об’єднатися, під яким патріархатом. З плином часу кількість конфесій не зменшується, а збільшується. Був час, коли була тільки одна християнська церква, потім вони почали ділитися... І вони не об’єднуються, а роз’єднуються через різні деталі, нюанси у віруваннях, які людині, що не знаходиться в середині цього процесу, важко навіть опанувати — потрібно спеціально цим цікавитися. Історичний процес говорить про те, що нині відбувається диференціація, а не інтеграція релігійних конфесій. Які можуть бути стимули, щоб вони об’єдналися, образно кажучи, під одним дахом?

— Виходить, що люди, відповідаючи на запитання про ставлення до створення в Україні єдиної помісної церкви на основі Київського чи Московського патріархатів, особливо не розбираючись в питанні, відповідають...

—... Відповідають згідно зі своїми симпатіями — називають тих, хто для них ближче. Думаю, на це можуть відповісти тільки теологи. Ті ж, хто бажає, щоб в Україні була помісна церква, мають уявляти, що це таке (в принципі, це означає, що інші церкви мають або приєднатися до однієї, або зникнути). Але нині всі церкви, які є у нас, хочуть існувати так, як існують.