Риторика versus реалії

Підписання в Празі державним секретарем США Кондолізою Райс і міністром закордонних справ Чехії Карелом Шванценбергом угоди про розміщення американської РЛС на південному заході від Праги на військовому полігоні Брди викликало буквально вибух люті в Москві. Російське міністерство закордонних справ у стилі часів не дуже далеких заявило, що, по- перше, «...підтягування елементів стратегічного арсеналу США до російської території може бути використане для послаблення нашого потенціалу стримування». По-друге, загрожує, що якщо «у наших кордонів почнеться реальне розгортання американською стратегічною ПРО, то тоді ми будемо вимушені реагувати не дипломатичними, а військово- технічними методами».

Зрозуміло, що підписана угода не загрожує Росії з жодного погляду. До того ж, її треба ратифікувати в парламенті Чехії, а з цим можуть виникнути проблеми, оскільки проти виступають не лише соціалісти й комуністи, а й ряд депутатів від правлячої коаліції. Ще треба підписати другу угоду про правовий режим американських військових на чеській території, а вона поки ще в стадії розробки. І, нарешті, РЛС у Чехії — тільки частина майбутньої ПРО, оскільки самі ракети мають бути розміщені в Польщі, а це є предметом гострої внутрішньої боротьби у Варшаві між президентом Лехом Качинським і прем’єр- міністром Дональдом Туском. Цілком можливо, що ракети взагалі будуть розміщені не в Польщі, а, наприклад, у Литві.

КОГО ЛЯКАЮТЬ?

Хоча президент Дмитро Медведєв обіцяв реагувати на підписання в Празі «без істерики», тон заяви МЗС Росії саме істеричний. Головним її призначенням було саме залякати або, як сказано в заяві офіційного представника міністерства оборони США, Росія «намагається примусити європейських лідерів почати нервувати й сумніватися, чи треба їм брати участь у програмі ПРО». Російські представники неодноразово стверджували, що Москва готова брати участь у подібних системах оборони, але її до них не допускають. Зі свого боку згаданий представник оборонного відомства США сказав, що «ми зробили Росії декілька дуже серйозних пропозицій, які дають зрозуміти, що ми готові співпрацювати й забезпечувати максимально можливу прозорість у питаннях використання цієї системи протиракетної оборони». Схоже, що в Кремлі намагаються в принципі залякати європейських союзників США. Різкий тон заяв має, насамперед, впливати на тих політиків у Польщі й Чехії, які з якихось причин виступають проти розміщення ПРО у своїх країнах.

Другим адресатом войовничих заяв Москви є країни, що можуть приєднатися до ПРО в майбутньому. Насамперед — Вільнюсу дають зрозуміти, що він багато чим ризикує. Невипадково саме наразі в Росії розгортається антилитовська пропагандистська кампанія з абсолютно надуманого приводу заборони використання в політичних заходах нацистської й радянської символіки. При цьому, не моргнувши оком, у репортажах iз Вільнюса й Клайпеди в передачі «Постскриптум» на каналі ТВЦ стверджували, що небезпечно навіть одягати офіцерські кашкети радянського зразка. Якщо це так небезпечно, то чому їх продають на вільнюських розвалах? Пропагандистського голу у власні ворота в подібному інформаційному ражі вони не помітили.

Третім адресатом є Україна й Грузія. Останній наочно продемонстрували російську потугу, порушивши її повітряний простір. За це не лише не вибачилися, а дали зрозуміти, що так буде й надалі. Тим самим Росія вважає своїм правом не зважати на суверенітет сусідньої держави й зробила крок до відкритої анексії частини її території. Якщо Чехію й Польщу лякають лише словами, на більше стосовно членів НАТО Росія піти не може, то з Грузією не церемонитимуться. Таким же чином попереджають і Київ, що при подальшому русі в бік НАТО його в Криму чекає на щось подібне. При цьому фактично без уваги було залишено підписання Хорватією й Албанією протоколів про приєднання до Альянсу. Москва проти розширення блоку в принципі, але в разі України й Грузії дуже проти, а Хорватії й Албанії настільки не дуже, що навіть не помітила. Хоча з військовостратегічного погляду це посилює південний фланг Альянсу й значно обмежує операційні можливості російського військово-морського угруповання в східній частині Середземного моря, якщо таке там з’явиться.

АСИМЕТРИЧНА ВІДПОВІДЬ

Усі розуміють, що система ПРО ніякої загрози для Росії не несе. Керівник Центру з міжнародної безпеки Інституту світової економіки й міжнародних відносин Російської академії наук, доктор історичних наук Олексій АРБАТОВ зазначав («День» 08 лютого 2007 р.), що «десяток перехоплювачів усіх типів у Польщі, радіолокаційна станція в Чехії — усе це не являє ніякої прямої загрози для Росії. Тому що, по-перше, кількість цих перехоплювачів дуже невелика порівняно з кількістю ракет у Росії. А по-друге, за своїми тактико-технічними даними перехоплювачі не можуть працювати на активній ділянці траєкторії. Вони можуть працювати в доганяючому режимі. А всі російські ракетні бази розташовані північніше, ніж широта Польщі, й набагато східніше — або на сході європейської частини, або в Уральській області й за Уралом. Ні за дальністю, ні за траєкторно- швидкісними параметрами, ні за кількістю це ніякого серйозної шкоди російському потенціалу стримування не завдає». Система ПРО використовуватиме технологію hit-to-kill — знищення прямим влученням. Перехоплювач завдаватиме потужного кінетичного удару по боєголовці, що наближається на швидкості 24 тис. км/год. Радарна установка, яку планують розмістити в Чехії, має охоплювати територію Близького Сходу й виявляти ракети в польоті для запуску ракет-перехоплювачів у напрямку до боєголовки. Ракети-перехоплювачі, які США хочуть розмістити в Польщі, матимуть радіус дії до 3 тис. км і не загрожуватимуть уральським і зауральським базам у принципі.

У ролі асиметричної відповіді говорять про розміщення в Калінінградській області дивізіону оперативно-тактичних комплексів «Іскандер М».Щоправда, до армії він мав надійти ще 2003 р., але поки спромоглися лише на постачання до військ декількох установок. До того ж, комплекс має дальність до 280 км і в такому вигляді до Чехії не долетить. Доведеться його переробляти, а це час, гроші й ресурси. Коли це буде, не дуже зрозуміло. І це фактично все, що може залишити асиметрична відповідь. До речі, переобладнання комплексів «Іскандер-М» на велику дальність буде порушенням договору про заборону ракет середньої й малої дальності від 1987 р. Російське керівництво декілька разів погрожувало вийти з цього договору, але далі слів справа не зрушила. Воно й зрозуміло. Такий крок був би викликом не стільки США, їх такі ракети не дістануть, а європейським країнам, насамперед Німеччині. Піти на таке загострення відносин iз Берліном Москва категорично не може. Це ще більше звужує можливості так званої відповіді. «Будь-які наші заяви щодо цього — не більше ніж надування щок, — заявив колишній командувач радіотехнічних військ ППО Росії генерал-лейтенант Григорій Дубров. — Сьогодні Росія протиставити щось реальне фактично можливостей не має — ні економічних, ні політичних, ні військових».

У найбільш незручний момент інформаційну підніжку підставив Тегеран. За все те добре, що Москва зробила, щоб захистити його від міжнародних санкцій. Наче підтверджуючи американські побоювання з приводу іранських ракет, там провели випробування модернізованой серії «Шехаб 3» («Метеор 3») з дальністю польоту 2 тис. км. Подія для Москви тим паче неприємна, бо в зону її дії потрапляє Астрахань і південні райони Росії. До України ці ракети не дістають, але залишилося зовсім трохи. Іран діяв виходячи з власних інтересів. Йому треба було відповісти на спільні навчання грецьких та ізраїльських ВПС, що проходили східніше й південніше Криту, а також на полігоні Кранеас на самому острові. Винищувачі-бомбардувальники F 16 і F 15 ізраїльських ВПСздійснювали рейди над акваторією Середземного моря на відстані до півтори тисяч кілометрів, що відповідає дальності польоту від аеродромів базування ізраїльських бойових літаків до заводу зі збагачення урану в іранському місті Натанц. У будь-якому разі Тегеран поставив Москву в не дуже зручне становище.

Скидається на те, що войовнича риторика Москви найближчим часом посилюватиметься. Паралельно зростатиме військовий тиск на Грузію. Це й буде справжньою асиметричною відповіддю. А от чи виграє від цього Росія. Дуже велике питання.