Брати Вачовські у дитячому віці
Цього чекали казна-скільки років і нарешті дочекалися. Брати Вачовські зняли новий фільм. Творці «Матриці» продовжили своє кінематографічне існування. Чи тішитися з того — то вже інше питання.
«Спіді-гонщик» (або «Спід Рейсер») насправді є чимсь на кшталт виробничо-спортивного кіна. Бо присвячений лише одній речі — автоперегонам. Відповідно, і розмови, і всі пригоди крутяться лише довкола цього — хто, коли, на якій тачці, в якому році, в який час, якою ціною прийшов, приходить чи прийде до жаданого фінішу. Головного героя звати теж цілковито функціонально: Спід Рейсер (Еміль Хірш); «рейсер», як відомо, у перекладі з англійської і означає «гонщик». Відповідно, у нього тато Рейсер (Джон Гудман), мама Рейсер (Сюзан Сарандон) і старший брат з непростою долею — теж Рейсер (Скотт Портер). Автівки і перегони — це їхня фамільна манія. Але є й інші люди, для яких весь моторно-колесний спорт — в першу чергу крупний бізнес, і заради прибутків погані й багаті не зупиняться ні перед чим, дуже попсують життя незаможним і порядним. Можна, однак, не сумніватися, що добро переможе.
Звичайно, основний зміст фільму — це швидкісне катання на сліпуче розфарбованих болідах у найрізноманітніших краєвидах. Маса трюків, вибухів, стрибків і кульбітів тощо. Сказати, що у «Спіді» багато спецефектів — не сказати нічого. Бо весь цей фільм і є суцільний спецефект від першого до останнього кадру; інколи здається навіть, що дивишся насправді повнометражну компьютерну анімацію, в яку вмальовано кілька живих акторів. Все яскраво, якщо не сказати гламурно; картинка рясно присмачена візуальними цитатами зі стилів попередніх десятиліть — тих же 60—70-х, що недивно, адже сам фiльм є повнометражною версiєю культового комiксу й мультсерiалу 40 рiчної давнини. Одразу видно, що комп’ютерними, як і завжди у Вачовські, попрацювали від душі. У всьому іншому фільм, скажімо так... доволі немудрящий. Правда, час від часу герої намагаються жартувати або волею постановників потрапляють у кумедні ситуації. Але гумор взагалі-то ніколи не був сильною стороною режисури Вачовських. І всі ті дотепи виглядають і звучать зовсім якось по-підлітковому.
Тут може, і є відповідь на сакраментальне питання — навіщо взагалі було знімати це кіно? Просто Вачовські після кримінальної розпусти дебютного «Зв’язку» та богоборчого пафосу «Матриці» вирішили зняти дитячий фільм. По-коміксовому розфарбований, по-американськи швидкісний, поверховий на межі беззмістовності, красивий, мов мильна бульбашка. Легенька розвага без зайвого навантаження на глядацькі мізки. Що ж — подібна продукція теж необхідна, теж має свою публіку. Та невже варто було витрачати на неї здобуту такими трудами репутацію революційних режисерів та п’ять років творчого життя?
