На музей в Пирогові чекає грандіозна реставрація

Те, що в держави не вистачає коштів на музеї — не новина. Музеї ж такої байдужості не вибачають — і ми втрачаємо зразки нашої унікальності, автентичності, самобутності: час не грає на руку ані працівникам музеїв, ані відвідувачам... Допомогли б спонсорські кошти, але, на жаль, поки що особливої ініціативи бізнесмени не виявляють. Приємним виключенням стало рішення Благодійного фонду «Розвиток України» допомогти Музею народної архітектури та побуту України НАНУ провести тут реконструкцію, якої не було, за великим рахунком, з початку його заснування — майже 40 років. Можна тільки уявити, скільки за цей час в музеї накопичилося невирішених проблем... Тож цього тижня Фонд та Музей підпишуть меморандум про виділення цих грошей. Детальніше про проблеми, клопоти та ідеї, як зберегти експонати і навіть розширити межі своїх володінь, розповіла «Дню» в.о. директора Музею народної архітектури та побуту України Тамара ВАСИЛЕНКО.

— Пані Тамаро, ви вже знаєте, на що витратите 15 мільйонів гривень?

— Нині у нас — дуже великі потреби. Зокрема, потрібно робити ремонт доріг та під’їздної дороги, на часі — облаштування паркінгової частини біля входу в музей. Можливо, ви зауважили, якщо до нас навідуються, особливо у вихідні, власники авто, то не мають, де їх припаркувати — паркуються біля проїжджої частини. До речі, музей існує 40 років, а освітлення на під’їзді ще немає. Також потрібно вдосконалити інфраструктуру, щоб приймати відвідувачів; немає санітарних закладів при вході до музею — потрібні сучасні туалети. Ми хочемо зробити будиночок для екскурсійного бюро, кас, охорони. Також — кіоски для харчування та сувенірної продукції, зону відпочинку та санітарну зону. А ще — облаштувати центральний вхід до музею, вдосконалити систему його безпеки.

Я лише назвала проблеми, з якими можна зустрітися лише «при вході», проте це стосується, по суті, й всієї території музею. Наприклад, наші ставки потребують до себе уваги фахівців, також хочемо вдосконалити дороги музею — а це кілометри, по яких відвідувачам доводиться ходити в негоду... Також ми дуже хочемо нарешті вже розскладувати експонати, які лежать у нас 15 років під навісами, і ми не маємо змоги їх продемонструвати відвідувачам. Для цього потрібно хоча б зробити проект реставраційних робіт, а все це — кошти....

— А в якому стані знаходяться всі експонати музею? На їхню реставрацію виділяються кошти?

— Щороку нас фінансує Академія наук України — хоч по трошку, але певні кошти ми отримуємо (три мільйони на рік). Ми їй дуже вдячні, бо хоча б поступово можемо вивести наш музей з руїни, а в нас — понад 300 архітектурних пам’яток. Чесно кажучи, й один важко утримати, а в житті виходить так, що не встигаєш залатати, як знову з’являється дірка. Тому що дерево, солома, очерет і глина — це основні матеріали, які ми використовуємо. І всі ці будівлі стоять під снігом, вітром і дощем при відсутності реставраційної майстерні, яка повинна б бути у нас в музеї. Тому нині ми воюємо ще й за реставраційну майстерню для того, щоб самостійно проводити реставрацію. Хочу сказати, що за ці два роки ми все ж провели значні роботи — по відновленні ставків, різних конструкцій, зробили ремонт наших приміщень...

— Як будете вдосконалювати дороги в музеї?

— Найперше: ми хочемо розсипати щебінь на дорогах, щоб люди в дощову погоду ходили не по грязюці. Крім того, хочемо їх порівняти і зробити додаткові дороги.

— А що можна зробити для поліпшення системи охорони?

— Якщо на центральний пульт буде виведена пожежна охорона, то це полегшить роботу пожежників. Нині ми воюємо й над тим, щоб нам надали пожежну команду, нову пожежну машину. Вже й депо пожежне відремонтували і готові прийняти пожежну команду, але її поки що не надали — ще немає додаткового фінансування. Небезпека виникнення пожеж в музеї завжди є. Вибачте на слові, але в нас трапляються дуже некультурні відвідувачі: ми пишемо, що не можна курити на території, особливо — під стріхами хат, а люди є такі, що курять і не думають, до чого це може призвести.

— В останні роки кількість відвідувачів збільшилася?

— Так, значно. Колись у вихідні й 150 чоловік не було, а тепер — понад 200 лише стоять в черзі за квитками. А скільки в нас було дірок в парканах! Огорожа була недосконала, а нині ми вже зробили її від входу. Тобто, вже кілька кілометрів є. Можливо, фонд «Розвиток України» нам надасть допомогу в питанні подальшого вдосконалення цієї частини музею, яка ще не завершена.

— Скільки можуть простояти музейні експонати?

— Наша найстаріша хата датована XVI століттям — з 1587 року з села Самарське Волинської області. Це однокамерна курна хата, коли не було димаря і дим ішов на хату. Наразі вона у критичному стані: і шашелем поїдена, і під дощами й снігами простояла скільки століть. Тому нині у нас виникло питання, як її зберегти для відвідувачів.

— Чи проводять ваші науковці пошуки нових експонатів по Україні?

— Колись у нас підпалили клуню на садибі з села Тараса Шевченка. Ще одну подібну віднайти було дуже важко — це господарські будівлі, і, як правило, вони вже давно розібрані. Але наші науковці знайшли клуню навіть старшу за ту, яка згоріла. В тому році ми її закупили, а в цьому — перевеземо і постараємося її встановити. За нашою програмою розвитку музею передбачено подовжити розвиток експозиції Полтавщини і Слобожанщини. То ми б хотіли відселити хоча б одну вулицю села Пирогів, яка межує із цією частиною музею — тоді ми зможемо встановити ще одну церкву на Полтавщині. Президент пообіцяв нам вітряк, коли останній раз приїжджав, — казав, що в нього є з Полтавщини. Але це все робиться дуже повільно, бо пов’язане з коштами: щоб відселити людей, вони потрібні значні. До того ж тепер така ціна землі... Але ще плани на розвиток і перспективи у нас є. І хоча Фонд пообіцяв виділити нам 15 мільйонів, це дуже мало від того, що нам потрібно. Поки що гроші нам не виділили, але на цьому тижні ми підпишемо меморандум про наміри між Музеєм і Фондом, в якому будуть зазначені витрати благодійної програми...

— Музей щось заробляє завдяки відвідувачам?

— Торік ми заробили близько двох мільйонів. На них ми утримуємо музей, нашу охорону. До речі, лише на охорону в цьому році доведеться давати мільйон гривень. Решта коштів йде на внутрішні потреби — у нас дуже велике внутрішнє господарство. Ми утримуємо тварин, автомобілі, іншу техніку, а воно все — старе. Я вже казала про дороги, внутрішні комунікації, освітлення. За 40 років існування музею все зносилося — водогінні, каналізаційні мережі, адже за ці роки комунікації не ремонтувалися жодного разу, як і дороги. Тому ми просто розриваємося.

— Нещодавно в одній частині музею з’явилася огороджена частина. У вас ніхто не забрав землю?

— Ця залізобетонна конструкція тягнеться від наших «Карпат», тому що там — пожежонебезпечна частина: оскільки висока трава не коситься за музеєм, ми тепер зробили залізобетонну огорожу і нею перегородили шлях для вогню — а раптом хтось підпалить з того боку. Тепер ми дуже задоволені, й завдячуємо Академії наук.

— А посягання на землі музею, про які ваші співробітники говорили ще кілька років тому, припинилися?

— Ні, не припинилися. Вже скоро буде два роки, як ми боремося за наші охоронні зони, які в нас хочуть відібрати. Наразі ми оформляємо документи і будемо знову їх відстоювати.

— Можливо, Ви б дали поради відвідувачам, як себе вести на території?

— У нас є вози, млини, яким по 150 років. Ми їх поогороджували і хотіли б, щоб їх не чіпали руками, солому б не витягували — зараз її важко дістати, бо ніхто під ціп не молотить солому, а нам потрібна тільки така солома. Відвідувачі ж смикають її собі на пам’ять... Також підходять до коней — травмуються. Найголовніше — щоб не розпалювали в нас на території вогнищ, не палили під стріхами. Для цього ми хочемо обладнати, вдосконалити інфраструктуру для прийняття відвідувачів. Маю на увазі додаткові зони відпочинку — де можна буде це все собі дозволити. Люди мають звикати до порядку.