Лист трьом

Схоже, що українська влада у зовнішніх відносинах потроху починає вчитися на своїх помилках і діяти прозоріше. Прикладом цього стала публікація підписаних Президентом України Віктором Ющенком та прем’єр-міністром України Юлією Тимошенко трьох листів, які адресовані генсеку НАТО, президенту Франції та канцлеру Німеччини з проханням надати Україні до ПДЧ в Бухаресті. Якщо раніше про написання подібного листа-прохання до генсека НАТО Яапа де Хоопа Схеффера, підписаного Президентом, прем’єром і спікером, українська громадськість дізналась від американського сенатора Річарда Лугара, то цього разу листи без всякого скандалу просто виставлені на сайті Президента позавчора ввечері.

Поява листів саме на адресу французького президента Ніколя Саркозі та німецького канцлера Ангели Меркель є зрозумілою. Саме ці дві країни чітко заявили про те, що Україна не готова до ПДЧ. Якщо французька сторона більше спирається в своїх твердженнях на неготовність України приєднатися до ПДЧ через недостатність реформ в оборонному секторі, то німецька сторона говорить про брак підтримки ідеї вступу в НАТО серед українського суспільства.

Саме на цю проблему і звертають увагу автори листів. «Недостатній рівень суспільної підтримки стратегічного курсу на поглиблену євроатлантичну інтеграцію є предметом постійної уваги уряду України. Ми усвідомлюємо важливість донесення об’єктивної інформації про цілі й завдання оновленого НАТО до людей, частина яких все ще живе в полоні стереотипів радянської епохи. Використовуючи досвід країн попередніх хвиль розширення Альянсу, уряд України відчутно збільшив цього року фінансування інформаційної роботи», — говориться в листі.

Крім цього, автори висловлюють упевненість, що «чітка визначеність євроатлантичного майбутнього держави та додаткові можливості, які надасть Україні формат ПДЧ, дозволить нам забезпечити підтримку цього курсу тією частиною населення, яка ще не зробила свій власний усвідомлений вибір».

Торкаючись сумнівів, які висловлюються деякими членами Альянсу, зокрема, щодо підтримки необхідності такого кроку основними політичними силами та суспільством України, Ющенко і Тимошенко зазначають наступне: «політичні сили, які сформували правлячу коаліцію і, таким чином, взяли на себе відповідальність за майбутнє України і її народу, чітко висловили свою спільну позицію щодо переходу у відносинах України з НАТО до рамок ПДЧ. Така позиція закріплена в Коаліційній угоді та Програмі уряду. Для нас це не аспект тактики, а питання стратегічного курсу, незалежності і свободи України».

У листах до Саркозі і Меркель, український Президент і прем’єр звернули увагу на можливість зафіксування незворотності євроатлантичного вибору України, яка існує сьогодні, шляхом запрошення нашої держави до ПДЧ уже під час Бухарестського саміту Альянсу. Ющенко і Тимошенко також висловили сподівання, що такі впливові країни, як Франція та Німеччина, а також у цілому Організація північноатлантичного договору, «взявши до уваги викладене та інтереси безпеки євроатлантичного простору в цілому, підтримає позитивне рішення НАТО з цього питання».

Тепер виникає питання чи не запізно вищі керівники української влади написали ці листи і заговорили про консолідовану позицію з питання НАТО і ПДЧ, зокрема. Втім, уже скоро ми можемо дізнатися, чи справили аргументи Києва враження на Париж, Берлін і Брюссель. До саміту НАТО залишилося фактично два тижні.

КОМЕНТАРI

Чи справлять ці листи належне враження на Саркозі й Меркель i Генсека НАТО, щоб у Бухаресті Україна отримала ПДЧ?

Анатолій ЗЛЕНКО, екс-міністр закордонних справ України:

— Я вважаю, що направлені листи — це послідовна політика, яка ведеться керівництвом нашої країни щодо євроатлантичної інтеграції. При всіх обставинах, які на сьогодні складаються не досить ясно для нашої держави, ці листи мають збити смуту сум’яття і непорозуміння, які складаються навколо внутрішньополітичної ситуації і суспільної думки, і, можливо, консенсусу в суспільстві. Я вважаю, що це роз’яснення і підтвердження незворотності курсу євроатлантичної інтеграції.

Мені важко сказати, наскільки такі листи можуть вплинути на Саркозі та Меркель. Але вони ще раз демонструють відданість у даному разі керівництва країни обраному євроатлантичному курсу. І це, звісно, до певної міри може справити враження на представників інших країн, які сьогодні ще остаточно не визначилися в своїй позиції щодо рішення, пов’язаного з приєднанням України до ПДЧ.

Валерій ЧАЛИЙ, заступник генерального директора Центру ім. Разумкова:

— Листи, підписані до генерального секретаря НАТО, канцлера Німеччини і президента Франції, дійсно, є важливим кроком, який підтверджує єдину позицію Президента і уряду, прем’єр-міністра щодо важливості реалізації тих цілей, які записані і в законах України, і які найшли своє відображення в коаліційній угоді та програмі уряду. Я вважаю, що, в першу чергу, ці листи важливі для внутрішнього усвідомлення, що сьогодні влада є єдиною і консолідованою стосовно цих цілей. Сьогодні йдеться не про вступ до НАТО, а про те, що Україна готова до більш глибоких трансформацій не тільки у військовій, а в інших сферах розвитку держави. І цей сигнал, я сприймаю, у першу чергу, як сигнал громадянському суспільству всередині країни, що влада готова до більш відповідальної місії. Якщо це буде свідомо і, особливо сигнал щодо зовсім іншої якісної уваги до інформаційної кампанії стосовно євроатлантичної інтеграції, то нарешті ми можемо, дійсно, отримати серйозну дискусію щодо оптимальної моделі колективної безпеки в Україні.

Стосовно зовнішнього виміру. Позиція України відома і зазначалася неодноразово. Як шляхом листування, так і дипломатичних зусиль. Тому позиція України дуже чітко відома в європейських столицях. У даному випадку, я думаю, не було б критичною втратою чи трагедією, що саме в Бухаресті не буде повністю надано Україні такий формат. Але втрата часу також була б недоречною. Зараз це питання також пов’язано з іншим: наскільки НАТО ставить рішення по Україні щодо поглиблення та інтеграції в залежності від російської позиції чи інших факторів, які не пов’язані напряму з стосунками між Україною та НАТО. І це є певним випробуванням успішності стратегії НАТО. По суті, сьогодні українські меседжі йдуть у відповідь деяким критикам, які стверджують, що в Україні не консолідована позиція щодо ПДЧ. І тут саме важливим є акцент на тому, що вступ до НАТО, який буде імплементовано, якщо таке відбудеться, після референдуму, не треба пов’язувати сьогодні з механізмом поглиблення співпраці інтеграції. На мою думку, що саме в цьому є меседж цих листів.

Можу точно сказати, як сприймуть цей меседж організації громадянського суспільства. Для них — це консолідований меседж Президента і прем’єра щодо зовсім іншої інформаційної роботи всередині України в подоланні стереотипів і роз’яснення позиції влади. Я думаю, що ці два елементи більш важливі, ніж якісь терміни чи акценти на швидкості інтеграції до НАТО.

Щоб сьогодні вплинути на позицію європейських столиць чи окремих важливих країн для розвитку європейської безпеки, потрібно мати потужні механізми лобіювання. Тільки зусиль владних українських інституцій для цього, мабуть, недостатньо. Тому свої ініціативи пропонує, зокрема, неурядовий сектор, який переконаний в тому, що питання, скажімо, трансформації країни через механізм ПДЧ — важливий елемент прискорення реформ в Україні. Група експертів, які представляють неурядові аналітичні центри зараз перебувають у Берліні та Парижі для роз’яснення позиції саме громадянського суспільства в Україні. Я вважаю, що це також один з елементів, який може прояснити ситуацію більш незаангажовано і вплине не тільки на питання надання ПДЧ, а скоріше на увагу і формування позитивного іміджу нашої країни в Європі.