Чи ще може людство бути врятовано?
Ми успадкували одну планету. Але що ми зробили з нею? Земля сьогодні є спадщиною, яка знаходиться в небезпеці, а самі види постали перед ризиком знищення.
ЮНЕСКО нещодавно опублікувало «Помиритися із землею» — третю антологію в серії «Розмови XXI століття» під редакцією Джерома Бінде. У співпраці з 15 провідними науковцями і експертами, такими як Пол Круцен, Ніколас Юло, Хав’єр Перес де Куеллар, Мішель Серре, Мостада Толба, Матіс Вакернагель і Едвард О.Вільсон ми пропонуємо орієнтований на майбутнє аналіз глобальної екологічної кризи разом із деякими пропозиціями дій, які є суттю цієї статті.
Ми повністю свідомі того, що навіть після останніх оцінок Міжурядового круглого столу щодо кліматичних змін (IPCC) і Міжнародної конференції з питань клімату в Балі колосальні виклики, з якими зіткнеться людство, повністю виходять за межі допустимого. Я не буду надавати детальний аналіз, однак можна ще раз нагадати: зміни клімату, розширення пустель, глобальна криза з водою, зменшення площ лісів, деградація океанів, забруднення повітря, землі, води і морів, а також збільшення ерозії біорізноманіття — ця картина очевидна всім.
Економічні й геополітичні наслідки такої ситуації вже починають вимірюватися кількісно. Як вказує огляд «Штерна», вартість нашої війни з планетою може порівнюватися з вартістю світової війни. Більше того, існує ризик того, що війна з природою може привести до справжньої війни, зважаючи на дедалі більшу нестачу викопного палива і природних ресурсів. За деякими дослідженнями, це може спричинитися до 150 — 200 млн. екобіженців.
Однак те, що ми називаємо проблемами, починаючи від зміни клімату, більше нагадує симптоми. Насправді, реальна проблема полягає в тому матеріальному зростанні, що було ідентифіковано ще в 1972 році в Доповіді Римському клубу — «Обмеження росту». Але в 1972 році, як вказує один із авторів Доповіді Денніс Мідоуз, «людство було в своїх межах, а тепер воно вийшло за них». Це випливає з даних щодо екологічного відбитку людини як виду, підрахованого командою Маріса Вакернагеля. У 1972 році ми досягнули 85% цих обмежень. Сьогодні споживання людських ресурсів становить 125% від життєздатного рівня в довгостроковій перспективі.
То чи ще може людство бути врятовано? Так, ми можемо це зробити і не заважаючи людському виду розвиватися і боротися з бідністю. Нам потрібно поєднувати зростання і сталий розвиток, а не вважати їх протилежностями.
Але як це може бути зроблено? Нам потрібно більше знань, більше стриманості, менше філософського матеріалізму, більше конкретики, і радше більше, ніж менше етики і політики. Підсумувавши все, ми отримуємо ще один контракт, контракт із природою та етику майбутнього. Спершу більше знань: дуже багато людей вважають наукові знання ворогом. Однак хвороба містить власні ліки. Ми не досягнемо успіху в порятунку планети та її гостя — людини, — якщо не збудуємо «суспільства знань», в якому пріоритетом будуть освіта і наука. Щоб зустріти виклики сталого розвитку, ми повинні посилити нашу спроможність передбачати і здійснювати перспективний аналіз. Робота ЮНЕСКО по збиранню всесвітньої бази знань про довкілля і сталий розвиток почалася декілька десятиліть тому, у часи коли мало було відомо про цю проблему! В 1949 році ЮНЕСКО започаткувало перше міжнародне дослідження засушливих зон: у 1970 році заснувало програму «Людина і білосфера»: його всесвітні наукові програми з вивчення океанів і геонаук визнані унікальними ресурсами. На цій базі даних повністю виросла IPCC, яка має продовжуватися розвиватися і розширятися в майбутньому.
Більше стриманості: нам потрібно винайти нові способи споживання, які є менш затратними і більш ефективними. Який інший вибір ми маємо, зважаючи на зростання поширення західного стилю розвитку і споживання в економіки, що розвиваються на Півдні? Потрібно буде додатково три або чотири планети Земля, якщо нинішні зразки споживання в Північній Америці будуть поширені на всю планету.
Менше матерії: ми повинні «дематеріалізувати» економіку і зростання. Для цього, мабуть, неможливо зупинити зростання. Відтак ми маємо зменшити споживання природних ресурсів і сировини на кожну одиницю економічного виробництва: будь-то енергія, метали, мінерали, вода чи дерево. Цей зсув економіки в напрямку нематеріального вже почався революцією, яка заміняє атоми на біти, що є центральним для зростання нових технологій і суспільств знань. «Дематеріалізація» економіки навіть буде вигідною для розвитку країн Півдня, якщо країни Півночі будуть самі відданими дематеріалізації трохи більше, ніж країни Півдня протягом майже 50 років.
Але найбільша трансформація наших суспільств полягатиме в сфері відносин і поведінки. Як ми можемо дематеріалізувати виробництво, якщо ми залишатимемося матеріалістами? Як ми можемо скоротити наше споживання, якщо споживач у середині нас поглинає громадянина? Виховання сталого розвитку може стати ключем для такої зміни.
Більше конкретики: конкретні й реальні проекти, включаючи на міжнародному рівні, будуть необхідними для зменшення розриву між утопією і тиранією отримання короткострокової вигоди. Візьмімо для прикладу біорізноманіття. Aби зберегти 34 високопріоритетні екологічні зони, які покривають лише 2,3% поверхні землі, але містять 50% відомих видів судинних рослин і 42% ссавців, птахів, рептилій і амфібій, потрібно приблизно 50 млрд. доларів, або менше 0,1% світового ВВП.
Контракт із природою: якщо ми хочемо перестати бути паразитами на землі, то ми маємо підписати новий мирний договір із природою. Ми мали соціальний контракт, який пов’язує відносинами людей, і ми повинні тепер пов’язати себе зобов’язаннями по відношенню до природи. Декому ця ідея може видатися дивною, але вона логічно виходить зі зростання екологічного усвідомлення. Якщо в майбутньому ми захистимо види, які перебувають під загрозою знищення, якщо ми збережемо ландшафти в природних парках, ми зможемо поступово визнати природу, як об’єкт наділений справжніми правами. Передбачення стане абсолютною передумовою справжньої демократії майбутнього. Етика майбутнього, яка вимагає, щоб ми передали населений світ нашим дітям, забезпечить зв’язок між економікою та екологією, між зростанням і сталим розвитком.
