Наші кавказькі сусіди
На кордонах Європи Вірменія та Грузія, що звільнилася від 70-річного радянського панування, прагнуть стати партнерами Євросоюзу, а згодом, можливо, і його повноправними членами. Ці дві країни разом із Азербайджаном утворюють Закавказзя, яке сьогодні воліють називати Південним Кавказом. Регіон, розташований між Чорним і Каспійським морями, зараз набув стратегічного значення. По суті він знаходиться в самому центрі величезної мережі транспортування вуглеводнів із Середньої Азії.
Голови європейської дипломатії — комісар ЄС із зовнішньої політики Беніта Ферреро-Вальднер і міністр закордонних справ Словенії Дімітрій Рупель, головуючий в ЄС — щойно відвідали Південний Кавказ у супроводі брюссельських журналістів, щоб оцінити стан планів дії, які патронує ЄС у рамках своєї політики добросусідства. Мета цієї політики — сприяти зближенню цих країн із Євросоюзом, що не передбачає їх вступу, і забезпечити їх безпеку, розвиток і демократизацію.
У Єревані та Тбілісі уряди демонструють прагнення до євроінтеграції. Міністр закордонних справ Вірменії Вартан Осканян наголошує на європейському корінні своєї країни: Вірменія пов’язана зi Старим континентом завдяки історії, культурі та християнським цінностям. Його грузинський колега Давид Бакрадзе стверджує, що «Грузія належить до європейської сім’ї» й лише примхи історії розділили її з Європою. В обох країнах визнають, що про вступ до ЄС можна говорити лише у віддаленій перспективі, але очікують від Європи більшої зацікавленості.
Саме таку мету мав візит керівництва Євросоюзу: Ферреро-Вальднер говорила про початок нового розділу у відносинах ЄС і країн регіону. Дійсно, сьогодні все більше уваги приділяється Південному Кавказу, й не лише тому, що енергетичні інтереси підсилюють його міжнародну роль, але й тому, що розширення ЄС створює потребу в стабілізації країн, розташованих на нових кордонах союзу. ЄС не хоче, щоб етнічні конфлікти в Нагірному Карабасі, Абхазії та Південній Осетії спричинили спалахи насильства, подібні косівським.
Втім Європа, незважаючи на всю рішучість, поводиться обережно. Три країни Південного Кавказу мають попереду довгий шлях до демократії. У Грузії бурхливу критику викликало переобрання Міхаїла Саакашвілі на посаду президента 6 січня. Народний захисник Грузії (омбудсмен) Созар Субарі опублікував відкритий лист, що засуджує посягання на правову державу. У Вірменії за декілька днів до першого туру президентських виборів висловлюються сумніви в чесності кампанії. Але головною проблемою для Європейського Союзу є роль, яку відіграє в цьому регіоні Москва. Зараз, коли ЄС намагається укласти з Росією нову угоду про партнерство, європейці не хочуть суперечок із Росією через свою надмірну активність.
Вада європейської політики добросусідських відносин полягає в її певній двозначності. Офіційно ЄС пропонує прикордонним країнам певну заміну вступу, тоді як вони очікують, що ЄС запропонує їм шлях до інтеграції. Чи матиме ЄС без цих гарантій надійний важіль для прискорення реформ? «Ми повинні замислитися над можливостями та межами демократизації в сусідніх країнах, враховуючи відсутність перспективи вступу до ЄС», — зазначає політолог Жак Рупнік (Les Banlieues de l’Europe, Presses de Sciences Po, 2007). Питання про кордони ЄС залишається відкритим.
