Дорослі процедури,

У результаті заборони усиновлень іноземцями діти змушені розплачуватися за помилки дорослих. Остання спроба французьких соціальних працівників вивезти з Чаду групу дітей для подальшого їх усиновлення у Франції, можливо, й була продиктована благими намірами, однак ця невдала операція мала надзвичайно згубні та болісні наслідки для всіх сторін, які були в ній задіяні. Соціальні працівники були засуджені до значних строків позбавлення волі, а потенційні прийомні батьки у Франції позбулися своїх надій та радісного очікування.

Нарешті — діти. Як видається, деякі з них не були сиротами, і вони повернуться до своїх сімей, а от доля решти є невизначеною. Поза всяким сумнівом, усі вони без винятку є виснаженими, занепокоєними та травмованими тим, що з ними сталося.

Більше того, ця справа ще більше поглибила недовіру з боку окремих країн, у тому числі європейських, до усиновлень дітей іноземцями, яка сягнула рівня заборони такого усиновлення на законодавчому рівні.

Зазвичай норми національного та міжнародного законодавства з питань усиновлення не завжди чітко дотримуються. Інколи причиною цього є незнання, інколи — некомпетентність, а часто — бажання деяких подружніх пар будь-якою ціною усиновити дитину.

Також є правдою те, що іноді процедури усиновлення використовуються торговцями людьми, які наживаються на бідності та відчаї. Однак навіть якщо така проблема справді є реальною, через заборону усиновлень іноземцями розв’язати її не вдасться.

Така заборона є покаранням дітей за помилки дорослих, які можна назвати злочинами. Якщо дитину не може всиновити ніяка сім’я у країні, з якої вона походить, то така заборона позбавляє цю дитину будь-якого шансу бути всиновленою. Відтак діти, які могли б знайти любов у сім’ї в іншій країні, змушені рости в дитячому будинку або у прийомній сім’ї в себе на батьківщині.

Таким чином подібна заборона порушує найголовніший засадничий принцип, якими мають керуватися уряди, ухвалюючи пов’язані з дитячою проблематикою рішення: діяти в інтересах дитини.

Досвід показав, що заборона, нічого невирішуючи, по суті, не зовсім сприяє, ба, радше зовсім не сприяє боротьбі з торгівлею людьми. У кращому випадку вона збільшує розмір навару торговців і слугує для них мотивом використовувати ще агресивнішi, варварські і менш делікатні засоби та методи у їхніх злочинних діях.

Замість того, щоб удаватися до надміру спрощених, неефективних і навіть згубних рішень, уряди мали б проаналізувати проблеми та слабкі сторони чинних процедур, які регулюють питання національних і міжнародних усиновлень, а також тісніше співпрацювати задля посилення механізмів запобігання порушень у функціонуванні цих процедур або зловживання ними.

Держави, які вже ввели таку заборону, мають переглянути свої процедури та поступово поновити можливість усиновлення дітей іноземцями.

Уряди держав — членів Європейського Союзу та Ради Європи мають тісніше співпрацювати задля вироблення надійних і законних рішень, які дозволять гарантувати сироті або покинутій дитині право мати сім’ю. Для цього уряди мають використовувати вже існуючі міжнародні правові інструменти ЄС і Ради Європи, а також, у разі необхідності, розроблювати нові.

Існують вагомі аргументи на користь європейської системи усиновлення, створеної на засадах визначених спільно норм для того, щоб спростити процес усиновлення поміж європейськими країнами у разі, якщо національне всиновлення є неможливим чи менш сприятливим для інтересів дитини.

Прагнучи закликати європейські уряди діяти в цьому напрямi, численні представники Європейського Парламенту і Ради Європи підписали спільну декларацію про усиновлення дітей іноземцями, яку адресовано міністрам юстиції та міністрам з питань сім’ї 47 європейських країн, що є членами Європейського Союзу, Ради Європи або обох цих організацій.

Ті, хто поставив свій підпис під декларацією, сподіваються мобілізувати уряди. Викладені в декларації пропозиції надають урядам можливість здійснити невідкладні та значимі прогресивні кроки заради вищих інтересів дитини.

Мод де БУР-БУКІККІО — заступник Генерального секретаря Ради Європи, Жан-Марі КАВАДА та Клер ЖІБО — депутати Європейського парламенту.