Регіональна мовчанка

Схоже, Партію регіонів зненацька застало підписання керівниками Української держави: Президентом, прем’єр-міністром і головою Верховної Ради листа з проханням надати Україні План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Досі з боку керівництва найбільшої опозиційної партії так і не пролунала офіційна реакція на цей крок української влади. Заяву народного депутата від фракції Партії регіонів Нестора Шуфрича можна назвати скоріше проявом емоцій. Нагадаємо, що Шуфрич заявив, що спікер парламенту Арсеній Яценюк вийшов за рамки своїх повноважень, підписавши разом з Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко листа до генерального секретаря Організації Північноатлантичного договору. Тим часом колега Шуфрича Юрій Мирошниченко заявив про неприпустимість поспішного підштовхування України в НАТО. Народний депутат пообіцяв, що на найближчому засіданні фракції буде розглянуто питання про намір нинішнього керівництва країни «нашвидку вирішити питання щодо НАТО».

До цього представники Партії регіонів постійно заявляли, що Україні слід приєднуватися до ПДЧ лише після референдуму. До речі, чомусь подібну думку поділяють у Москві. Зокрема, про це «Дню» сказав директор Російського інституту стратегічних досліджень Євген Кожокін. Окрім цього, в одному зі своїх прес-релізів Партія регіонів навіть дійшла до звинувачень своїх опонентів у тому, що ті, йдучи на такий крок, порушують Конституцію Україні, в якій, за їхніми словами, закріплений безблоковий статус. Звісно, цього в Конституції немає.

Як би там не було, Партія регіонів також доклала зусиль до того, щоб співробітництво України і НАТО поглиблювалось. Регіонали ніколи не відмовлялися від намірів України інтегруватися в євроатлантичні структури. До речі, ще у 2003 році фракція Партії регіонів практично одностайно проголосувала за вступ України до НАТО, закріпивши цю мету держави в Законі «Про основи національної безпеки». Зокрема, у статті 8 цього закону зазначено, що «основним напрямком державної політики є набуття повноправної участі України в Організації Північноаталантичного договору», тобто в НАТО.

Ще раніше за результатами парламентських слухань фракція Партії регіонів практично повним складом підтримала постанову Верховної Ради, в якій також було закріплено «курс України на євроатлантичну інтеграцію, кінцевою метою якої є набуття повноправного членства в НАТО.

Влітку 2006 року Віктор Янукович підписав Універсал національної єдності, в якому зобов’язався підтримувати «співпрацю з НАТО на основі чинної редакції Закону «Про основи національної безпеки» (у якому зазначена мета — членство в НАТО), а також «виконання Україною всіх необхідних для вступу процедур» (тобто приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО). Крім того, саме Янукович підписав Цільовий план України з НАТО на 2007 рік, який виконано.

Про підтримку євроатлантичної інтеграції Янукович досить регулярно заявляв в інтерв’ю іноземним журналістам. Зокрема, в жовтні 2006 року відповідаючи на пряме питання німецької газети «Франкфуртер Альгемайне Цайтунг» про те, чи готовий Янукович підтримати вступ України до НАТО, він відповів: «Нашою стратегічною метою є входження до євроатлантчиного простору». На питання чи означає це членство в НАТО, Янукович відповів: «Так. Цієї мети ніхто змінювати не хоче». У березні 2007 року він заявив, що не має наміру проводити референдум по НАТО. Навпаки, тоді Янукович висловився за доцільність проведення інформаційної кампанії для того, щоб роз’яснити населенню, що таке НАТО. Більше того, він наголошував, що раніше інформаційна кампанія проводилася недостатньо інтенсивно.

Слід додати, що Янукович та його речники неодноразово заявляли, що у нього не було стратегічних розбіжностей із зовнішньополітичним курсом Президента Ющенка щодо питань євроатлантичної інтеграції, а є лише тактичні відмінності. Зокрема, виступаючи 4 грудня 2006 року в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень у Вашингтоні, В. Янукович заявив, що в нього «немає розбіжностей із Президентом України щодо стратегії розвитку нашої держави на найближчі 20—25 років».

Але, мабуть, чи не найпереконливіша оцінка заслуг Януковича у розвитку відносин України з НАТО прозвучала з боку Анатолія Гриценка. Обіймаючи посаду міністра оборони в уряді Януковича, Гриценко у червні 2007 року визнав, що саме цей уряд зробив найбільше з усіх урядів для інтеграції України до НАТО.

У Блоці Юлії Тимошенко нещодавні заяви представників Партії регіонів щодо листа керівників держави, уряду та парламенту з питань приєднання України до ПДЧ розцінюють як емоційні. У повідомленні прес-служби БЮТ у зв’язку з цим надається довідка про кроки, які були здійснені Партією регіонів на шляху інтеграції України до Організації Північноатлантичного договору. «Очевидно, позиція Партії регіонів щодо НАТО міняється в залежності від того, при владі вона чи в опозиції, в залежності від того, в Києві, в Москві чи Брюсселі виступають її представники, в залежності від того, близько чи далеко до виборів», — говориться в повідомленні прес-служби БЮТ.

Звісно, можна багато в чому критикувати Партію регіонів у питаннях співпраці з НАТО і говорити про непослідовність цієї політичної сили. Але так чи інакше за сприяння цієї партії відносини між Альянсом і Україною розвивалися. Можливо, не так як би багатьом хотілося. З іншого боку, можна поставити запитання і тим політичним силам, які зараз перебувають при владі, що вони зробили, щоб заручитися більшою підтримкою серед населення ідеї вступу України до НАТО, і загалом, яких вони докладали зусиль для того, щоб український народ був більше обізнаний про НАТО і переваги перебування нашої країни в складі цієї організації Північноатлантичного договору.

І все виглядає так, що ще до саміту НАТО, який відбудеться 2—4 квітня в Бухаресті, українська влада має докласти зусиль і довести країнам Альянсу спроможність проводити належним чином кампанію з інформування населення щодо НАТО, завдань цієї організації та переваг, які отримає Україна, приєднавшись до європейської системи колективної безпеки.