«Служниці-3» їдуть до Києва
На сцені Жовтневого палацу (МЦКМ) Московський театр Романа Віктюка 15 і 16 жовтня покаже свій знаковий спектакль.
Саме ця постановка п’єси Жана Жене принесла режисеру міжнародну популярність. Перший раз до «Служниць» Віктюк звернувся в 1987 роцi в театрі «Сатирикон». Той спектакль мав шалений успіх. Режисер зумів створити дивовижно тонку постановку в психологічному плані видовищної (за відеорядом, костюмами, декораціями), бенефісної (за акторським складом), з чаруючою музикою Даліди, а вся разом сценічна дія могутньо впливала на глядачів своєю енергетикою. Роман Гри горович, відштовхнувшись від тексту Жана Жане, як Пігмаліон різьбив свою Галатею, і його «Служниці» вийшли не банальною кримінальною історією про двох сестер-служниць, якi задумали отруїти свою господиню, а трагічною розповіддю про зіткнення мрії з реальністю. Відштовхнувшись від підказки драматурга, який написав, що в його п’єсі ролі жінок можуть грати чоловіки, режисер запропонував виступити в незвичайному амплуа прекрасній акторській команді: Костянтину Райкіну, Сергію Виноградову, Миколі Добриніну і Сергію Зарубіну. На тогочасній радянській сцені побачити чоловіків з оголеним торсом та ще й у спідницях стало нечуваною зухвалістю. Деякі критики затаврували спектакль як еротичний, але все- таки були вимушені визнати, що загалом постановка вийшла видовищною і талановитою. З тих перших «Служниць» і з’явився фірмовий віктюківський стиль, якому він, iз різними варіаціями, став слідувати майже в кожній подальшій своїй роботі.
1991 року режисер знову звертається до п’єси Жана Жене. «Служниці-2» стали першою виставою Театру Романа Віктюка і також мали приголомшуючий успіх у публіки. Цей спектакль вони показували в понад 30 країнах. Минулого року з’явилися треті «Служниці», поставлені Романом Григоровичем до свого 70-рiчного ювілею. Як відзначають критики, вони вийшли не гіршими за перших. Більш того, новий акторський склад «Служниць» естетичніший за двох попередніх. «Таких скульптурних красенів наївна епоха перебудови і прискорення породити не могла. Це підсумок майже двадцятирічної буржуазної еволюції... Сильні, гнучкі, литі тіла — породисті, сухі й надзвичайно витривалі, як у ахалтекінців: Дмитро Бозін (Соланж), Дмитро Жойдік (Клер), Олексій Нестеренко (Мадам) та Іван Нікульча (Месьє). Їх розкішній мускулатурі позаздрили б античні статуї.
Ніде більше, як у віктюківських «Служницях», ви не побачите, щоб пристрасть рвалася в променистi клапті. Актори повзають, злітають на балетний верстат, граційно задирають босі ноги, змахують руками, як крилами, то посилюють звук до максимуму, то йдуть в шепіт, ледве відмінний від дихання, до фіналу додають комічної характерності й дуже осмислено вимовляють текст Жана Жане в перекладі Олени Наумової»...
Роман Віктюк не втомлюється дивувати публіку. Про нього багато говорять критики, пліткують глядачі. Одні його лають, а інші захоплюються, а він, немов хлопчисько, завзято сміється, і кожний раз, виходячи на поклін разом iз акторами після виступу, знаходить дуже щирі слова, які слухають усі присутні в залі.
Після київських гастролей «Служниць» побачать на батьківщині режисера у Львові, потім Театр Романа Віктюка виступить в Сімферополі, Севастополі, Дніпропетровську і Харкові.
