Чи буде Європа пити наше молоко?
Україна має можливість стати активним постачальником молочної продукції та сировини в Європу. До такої думки дійшли учасники Українсько-німецького молочного форуму. А аргументи для цього вони вбачають у світовій тенденції, пов’язаній із зростанням вартості сировини для тваринництва і відтак у труднощах, яких зазнають підприємства провідних «молочних країн», намагаючись задовольнити постійно зростаючий попит. «Минулого тижня єврокомісар фрау Фішер оголосила про негайну розконсервацію свіх законсервованих земель з тим, щоб не знизити, а хоча б стабілізувати ціни на зерно. Якщо це не відбудеться, то це буде впливати негативно на виробництво молока, м’яса і втрату конкурентоспроможності фермерів. У цих обставинах Україна отримує величезний шанс. І для того, що б цей шанс реалізувати, сьогодні потрібно зробити певні кроки на рівні влади і певні кроки на рівні тих приватних бізнесових структур, які безпосередньо задіяні в даному процесі», — говорить президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко, окреслюючи ситуацію. Попит ринку, за його словами, підкріплюється і меншою, у порівнянні з європейською, собівартістю українського молока — близько чотирьох гривень. Отож, українські фермери, не маючи мільйонних дотацій, лише за рахунок дешевої кормової бази та значного земельного потенціалу можуть повернути ситуацію на свою користь.
Чому ж цього не вдалося зробити досі? «Головна проблема, що стимулює розвиток галузі — нестабільна аграрна політика. Це перше на що треба звернути увагу. Все інше — більш-менш сприятливе», — відповідає Козаченко і додає до існуючих негативів ще й політичні ризики, що унеможливлюють стабільний притік інвестицій у АПК. Існують також проблеми, пов’язані з особливостями молочнотоварного виробництва. Якщо, наприклад, окупність інвестицій у птахівництво досягає 60— 70 днів, то у молочному виробництві щонайменше 4—6 років.
Стримує і недосконале законодавство. За словами генерального директора Української аграрної конфедерації Алекса Ліссітса, «абсолютно абсурдним є закон про молоко». На його думку, потрібен горизонтальний закон про аграрний ринок, який включав би в себе всі складові роботи на ринку молока. Затягування земельного питання також не на користь аграрному сектору, відзначає експерт.
При цьому на сьогодні найбільшу проблему для українського молочарства становить низька якість виробленої сировини. Індивідуальні селянські господарства, які сьогодні постачають переважну частину молока, не можуть забезпечити дотримання потрібних умов ветеринарії, санітарії та гігієни. Як наслідок — табу для експорту на світовий ринок. Вихід з ситуації Ліссітс вбачає у орієнтації на розвиток великих інтегрованих тваринних комплексів. Така думка цілком логічна. Великі механізовані господарства, маючи доступ і до сучасних технологій, і до кредитів на їх впровадження, і до іноземних інвестицій, безперечно, здатні довести якість молочної продукції до кращих світових стандартів. Але як бути з селянами, які при цьому, природньо, остаточно програють у конкуренції і залишаться без однієї з найважливіших частин доходу сімейних господарств? Це питання, на жаль, не обговорювалося. Гадаємо, це не вірно і не на користь також і великим господарствам, які можуть вийти на монопольні позиції і через це втратити потяг до вдосконалення виробництва. Відносно цього слід порадитися з головами сільських рад, які мали б турбуватися про створення на селі кооперативної інфраструктури, зокрема, можливо, і такої її складової як кооперативні доїльні комплекси або навіть і сучасні доїльні зали, про які індивідуальним господарствам годі й мріяти...
На це, звичайно ж, також потрібні інвестиції. «За нашими оцінками, загальна сума інвестицій, яка вкладається за рік — 200—300 мільйонів євро», — говорить Ліссітс. Кошти значні, але насправді потрібно значно більше — близько семи мільярдів євро. Нині, як розповів експерт, розпочалися великі інвестпроекти під Білою Церквою, у Полтавській, Чернігівській областях. Особливу зацікавленість виявляють «молочні» країни — Данія, Нідерланди та Німеччина.
Однак перспективи українського молочарства також не варто перебільшувати. Директор компанії «ІНФагро» Василь Вінтоняк, зокрема, звертає увагу на те, що сировинна база країни за перше півріччя у порівнянні з минулим роком скоротилася на 5%. Крім того, на його думку, потрібно чимало часу, щоб відновити 9% втраченого нині стада великої рогатої худоби. Для виправлення ситуації експерт радить вкладати гроші не у переробку молока, а у його виробництво.
У цьому питанні думки експертів істотно розділилися. Багато хто з фахівців покладає найбільші надії саме на розвиток експорту, для чого треба, в першу чергу, вкладати гроші в переробку, поліпшувати якість кінцевої продукції. Генеральний директор УАК говорить, що це може бути і недоліком, і перевагою. Він нагадує про минулорічні санкції росіян для українських молокопродуктів. З іншого боку — якби вітчизняний виробник орієнтувався на євроринки, цього б не трапилося, переконаний Ліссітс. Та чи реально це для країни, де якість молочної сировини, м’яко кажучи, ще не дотягує до євростандартів? Оптимізму не додає і перспектива, пов’язана зі вступом України до СОТ. «Якщо в Україні інтенсивно падатиме виробництво молока, то у нас ціна в зимовий період буде вищою, ніж у Європі. У цей період європейські виробники можуть поставити в Україну свою продукцію, бо мито буде знижено на ввіз десь на 15%», — говорить Вінтоняк. Східна, далі Західна Європа, а там і заокеанські країни- партнери з СОТ можуть підкинути «гуманітарку». Схожа ситуація у країні була минулого року. Тоді на захист українських інтересів довелося ставити 30% ввізне мито.
Загалом на форумі порушувалося багато питань і пропонувалися різні підходи до їхнього розв’язання. Єдності ж досягли лише в тому, що розставити всі крапки над «і» можна спільними зусиллями бізнесу і влади.
