Хто кого?

Вони нiби то домовилися. Позачергові парламентські вибори відбудуться 30 вересня. Про це наші вожді заявили близько 4 ранку. Ющенко, Янукович і Мороз вийшли зі стін Секретаріату Президента, взялися за руки й промовили: «Криза закінчилася!». Можливо.

Учора Президент зупинив дію свого указу. Депутати не відразу, але все-таки в 16.00 у повному складі ввійшли до сесійної зали Верховної Ради. «Наша Україна» демонтує сцену на Європейській площі... Начебто все йде більш менш за планом. Ситуація нормалізується. Проте ще залишається багато запитань. Скажімо, що буде з Цушком? Поки що він передбачливо взяв лікарняний. Що буде з Піскуном? Він, судячи з усього, здаватися не збирається й міцно тримається за своє крісло. Новопризначений прокурор Віктор Шемчук не насмілюється ввійти у свій кабінет. Що взагалі буде з ЦВК? Чи замінять Ярослава Давидовича? Одним словом, такого «незрозумілого» більш ніж достатньо. І всі вони можуть порушити крихкий мир, постпереговорний мир.

Ми запитали експертів «Дня»: «Хто більше виграв з домовленостей 27 травня? Які можливі підводні камені? І чи закінчиться 30 вересня політична криза?»

Ігор ЛОСЄВ , доцент кафедри культурології Національного університету «Києво-Могилянська академія»:

— Для того, щоб говорити про перемогу або поразку, потрібно ще дожити до 30 вересня. Щоб вибори відбулися. Тобто вся боротьба ще попереду. За 120 днів можна сідлати будь-що. Крім того, за 120 днів ми ще зможемо отримати трохи феноменів Цушка, трохи криз і кілька маршів внутрішніх військ на Київ. Будь- яке з цих трьох угруповань може піти на свідоме загострення ситуації.

Одним словом, невідомо, що нас чекає протягом цих чотирьох місяців. Може статися будь-що. На цьому етапі перемогли ми всі, тому що не сталося найстрашнішого — не сталося нікому не потрібної стрільби й кровопролиття в центрі столиці. Хоча російські канали просто з сексуальним бажанням говорили, що ось- ось, уже скоро почнеться бійня й розвал України. Тому в цьому значенні ми перемогли.

Кость БОНДАРЕНКО , політолог:

— Ніхто не виграв, ніхто не програв. Це не та боротьба, де хтось може виграти, а хтось програти. Це та боротьба, в якій взагалі не передбачається переможця. Під час громадянської війни учасникам білого руху взагалі не давали нагород, оскільки вважалося, що це не та війна, де, умовно кажучи, можна «заробляти» нагороди. У цьому випадку та ж ситуація.

Але якщо казати про тактичні перемоги, більше всіх виграла Юлія Тимошенко. Оскільки вона менше всього забруднилася в цій брудоті, яка потоком текла цими днями. Вона кинула під танк Ющенка, а сама залишилася в білому.

Щодо самого Ющенка. Він безумовно програв. Ющенко тепер не може з’явитися перед своїми колегами з європейського співтовариства в образі білого й пухнастого демократа. Трохи підвищення його рейтингу в березні виявилося ситуативним. Тому можна казати про стратегічний програш Ющенка.

Янукович виграв, на відміну від свого оточення. Оточення Януковича програло. Причому досить сильно програло, оскільки продемонструвало повну неспроможність і повне невміння керувати такими кризовими ситуаціями.

А 30 вересня — це, безсумнівно, перемога коаліції, оскільки вони з самого початку заявляли про необхідність проведення виборів саме восени. Ющенко казав, що нізащо не погодиться на вибори в жовтні. Ну, ось не погодився. Погодився на останній день вересня.

Віталій КУЛИК , директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства:

— По-перше, я б не ставив запитання, хто виграв, а хто програв. Фактично в цій ситуації програли обидві сторони. Сторони вирішили йти шляхом саме політичних домовленостей, а вже потім під політичні домовленості підстроювати нормативно-правову сферу. Це є помилкою й остаточно девальвує право як таке в Україні.

Щодо того, хто програв, хто виграв. По-перше, природно, що Президент продавив таки дострокові вибори. З іншого боку, є ще поле, де відбувається торг — це закон про Кабінет Міністрів і інші закони, які повинні бути переголосовані Верховною Радою. Природно, що навколо цього торг продовжується. Навіть на цей час йде узгодження більшості позицій. Тому остаточно казати, хто ж все-таки більш або менш виграв, я б не став. Поки немає чіткого розкладу сил.

Щодо підводних каменів. Їх настільки багато, що це навіть не камені, а рифи, які заважають нормальним домовленостям. Це не тільки Цушко й не тільки Піскун, а ціла низка фінансових груп, інтереси яких повинні бути забезпечені. На цей час такі інтереси не забезпечені. Тому ціла низка хитро сплетених протиріч, які гальмують остаточне вирішення кризи, природно, впливатимуть на весь хід цього процесу.

30 вересня, я вважаю, тільки почнеться другий етап цієї ж кризи. Перше питання, яке стане перед парламентаріями, — це формування коаліції, друге — це обрання спікера, третє — це прем’єриада. І я гадаю, ми матимемо дуже гарячі, веселі наступні півроку.

Вадим КАРАСЬОВ , директор Інституту глобальних стратегій:

— Щоб мене не звинувачували в заангажованості, поставлю запитання: домовилися про те, що вибори відбудуться 30 вересня? Домовилися. Хто наполягав на тому, щоб були дострокові вибори? Президент Ющенко, опозиція та Юлія Тимошенко. Отже, це виграш опозиції й Президента.

З іншого боку, Президент і Тимошенко спочатку наполягали на весняно-літніх датах виборів. Однак у кінцевому результаті погодилися на компроміснішу осінню дату — 30 вересня. Це не глибока осінь, але все-таки осінь. Тому, з одного боку, виграв Президент і опозиція, але якщо прем’єр і коаліція програли, то з мінімальним рахунком. Вони домоглися того, щоб перевага Президента залишилася мінімальною.

А якщо тут хтось і програв, то, швидше за все, Олександр Мороз, тому що він категорично був проти дострокових виборів, на відміну від прем’єра. Електоральні перспективи Мороза є досить примарними, на відміну від того ж прем’єр-міністра, в якого особистий рейтинг і рейтинг його партії дозволяє погодитися на дострокову виборчу кампанію й результативно в ній брати участь.

Якщо ж казати про те, чи розв’язана політична криза, то, безумовно, ні. Ця криза не зводиться до кризи взаємовідносин між Ющенком і Януковичем або Ющенком і Морозом, ця криза глибша, вона стосується низького авторитету, низького рівня довіри до судової влади, вона стосується кризи партійності, кризи партійної структури парламенту й багатьох інших очевидних і неочевидних речей, які стали опуклішими, помітнішими в ході нинішнього політичного конфлікту.

Але крок до розв’язання кризи зроблений, політики намацали вузли кризи, які необхідно розв’язувати, розмотувати. Хоч будуть і ті, хто спробує відмотати назад нинішню ситуацію до більшої конфліктності. Але повне розв’язання кризи стане долею для нового парламенту, нової конфігурації еліт. І, можливо, по-новому цивільного суспільства, що заявило про себе.

Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ, професор, Інститут стратегічних оцінок:

— «Нічні» домовленості чинних лідерів держави, які були безальтернативними за своїм змістом, це лише перший крок на шляху подолання політичної кризи, повернення України в русло демократичного поступу.

Українське суспільство, як і світова спільнота загалом, із схваленням зустріло «нічні» домовленості чільників держави — В. Ющенка, О. Мороза та В. Януковича щодо механізмів подолання політичної кризи, в яку штучно втягнуто державу. Водночас потрібно розуміти, що подолання кризи, яка за своїм змістом виходить далеко за межі суто парламентських протистоянь (В. Ющенко весь час акцентує саме на цьому аспекті політичної кризи) і в своїй основі стосується фундаментальних засад політичного процесу в державі, її демократичного поступу, не зводиться лише до забезпечення демократичності та прозорості дострокових парламентських виборів.

Важливо усвідомлювати, що дострокові вибори — це лише перший крок у подоланні політичної кризи. Йдеться про те, що найскладніші рішення у нас ще попереду, і що майбутнє чинних політичних лідерів визначальною мірою залежатиме не лише від досягнутих (по суті безальтернативних) домовленостей (у цьому не потрібні гучні дифірамби), а, насамперед, від їхнiх наступних дій, від реальних кроків, що забезпечуватимуть політичну та соціальну злагоду в суспільстві, наші перспективи як правової демократичної соборної держави.

У зв’язку з цим слід зробити все можливе і неможливе заради того, щоб політична ситуація після виборів ще більшою мірою не загострилась, а самі виборчі перегони стали надійною платформою відновлення функціональної дієздатності держави, її міжнародного авторитету, реального демократичного прогресу. В якості передумов цього потрібні, по-перше, різноаспектний, а головне — неупереджений аналіз основних чинників, що зумовили розгортання політичної кризи; по-друге, публічне визнання політичними лідерами протиборствуючих сторін припущених помилок та некоректних рішень, які стали детонатором відповідних протистоянь, по- третє, невідкладне утвердження інституційних засад, які б унеможливили у майбутньому (як про це досягнуто домовленостей) адміністративного втручання у діяльність органів правосуддя, забезпечили їхню правову та публічну реабілітацію, відновлення їхньої ефективної діяльності; по-четверте, публічне відмежування провідних політичних сил від екстремізму та радикалізму, від осіб, що уособлюють відповідні позиції.

На противагу країнам Заходу, які мають більш, нiж двохсотлітній досвід демократії, українському демократичному поступу всього 16 років. У такому віці демократія не в змозі уберегти себе від помилкових кроків. То ж із розумінням слід ставитися і до подій останніх місяців. Йдеться про досвід власного демократичного поступу, пошуку оптимальних демократичних рішень. Він безцінний за своєю значимістю. Діючі політичні лідери мають довести, що вони здатні вчитися на цьому досвіді, самоудосконалюватися, робити з припущених помилок належні висновки, поступаючись у цьому заради інтересів держави та суспільства власними амбіціями.

Український народ має глибокі демократичні традиції — традиції, що є невід’ємною складовою української ментальності. Народне віче, «Руська правда» Ярослава Мудрого, демократичні засади українського козацтва та української держави 1918— 1922 років — це цілісний ланцюг нашого історичного розвитку, нашого самоутвердження. Тож підміняти, як це було останнім часом, реальні демократичні перетворення демократичною риторикою — безплідне заняття. Український народ здатний визначитися і в цьому питанні. Це фактично і відбувається у наші дні. Політикам варто усвідомлювати цю достатньо знакову закономірність нашого сьогодення.

Олесь ДОНІЙ , політолог:

— Те, що політики домовились між собою — це перемога українського народу, а не конкретно цих трьох діячів. Українські еліти поставили країну на межу збройного конфлікту. Те, що було поставлено край силовому варіанту — це, безперечно, успіх для нас усіх.

Щодо персоналій. Вочевидь регіонали хотіли відтермінувати вибори на жовтень. Максимальний ефект від підняття зарплат і пенсій спостерігається через два місяці. Уряд оголосив трьохступеневе підняття зарплат і пенсій. За підрахунками, максимальний ефект мав би бути в жовтні. Тому 30 вересня стало компромісною датою.

З іншого боку, останнім часом в Партії регіонів почала брати гору партія війни. Це ті сили, які були впевненні, що взагалі можна відмовитися від ідеї дострокових виборів. Якщо б не відбулися вибори, це фактично означало б декласування Президента. Від нього відвернулися б і союзники, і не поважали би опоненти. Тому проведення виборів, хоч і з компромісною датою, — це перемога Президента.

Найбільш проблемними вибори залишаються для Олександра Мороза. Його партія знаходиться на межі проходження в парламент. І якщо вона пройде в парламент, то як абсолютний сателіт Партії Регіонів. І я не виключаю, що Мороз намагатиметься зірвати домовленості.

І ще, хочу зазначити, що 30 вересня це не закінчення політичної кризи, а в кращому випадку кома. Адже немає жодної гарантії, що сторони визнають результати виборів...