Ощадливість заради володіння
У дискусії, що точиться в політико-суспільних колах про цілі України в ХХI ст., політична і бізнес-еліта переважно сходяться на тому, що основна мета України — це економічний прорив, досягання європейських стандартів рівня життя, вступ до СОТ і ЄС. Політики і інтелігенція національно-демократичного спрямування вважають, що для економічного дива в Україні цілком досить західних духовних цінностей: свободи слова і вибору, ринкової економіки і поваги прав людини, верховенства права і боротьби з корупцією. Представники промислового Сходу сходяться на тому, що менше держава втручатиметься в економіку і що більше ми будемо виробляти, тим позитивніше це відбиватиметься на наших перспективах. Але на практиці може виявитися, що цього буде недостатньо. Не усвідомивши до кінця передумов генезису капіталізму західного зразка, наше суспільство, що вступило в добу економічної глобалізації, не зможе здобути таких результатів і наблизитися до тих необхідних вимог західного світу, до яких, як уявляється, нас ведуть несвідомо і механічно.
Однією з важливих умов економічних перетворень суспільства, на яку не звертають у нас увагу, є ставлення до грошей, багатства, бідності, праці і трудової дисципліни — до всіх тих цінностей і принципів, які орієнтують суспільство на прискорений розвиток суспільних сил в соціально- політичному, технічному, економічному і комерційному напрямі або, навпаки, його гальмують. Наприклад, до грошей у нас традиційна недовіра, оскільки для одних гроші стали символом політичної і соціальної потужності в більшій мірі, ніж економічної доцільності, для інших — гріхом грошолюбства і, отже, гроші не мають в їхній уяві права на шанобливе ставлення. Нам поки властивий традиційний погляд на прибуток, багатство і економічну діяльність, які загалом ще далекі від виправдання, вважаючи бідність і сільськогосподарську працю виявом високої моральності. Будівництво торговельно-розважальних центрів, що широко розгорнулося в містах України, і які стають осередками цілодобового життя, — ще одне підтвердження формування нової культури споживача і марного проводження часу. Справа не в дозвіллі, а розтраті коштів і витраті дорогоцінного часу, який людина доби первинного капіталу витратила б на отримання нових знань і навичок.
Але більш важливе те, що ми так поки і не подолали марнотратство, святенництво, потяг до невиправданої розкоші і демонстративного неробства. Це призвело до квазікапіталистичної системи, яка почалася з широкого впровадження в масову свідомість населення споживчих стандартів західного суспільства. Чи можна буде здійснити формально проголошене реформування економіки без відсутності однієї з указаних передумов генезису капіталізму, а обмежитися лише тільки спекуляцією і споживанням? Сумнівно з таким набором цінностей сподіватися на поступ в системі цивілізованих ринкових відносин як у самій Україні, так і за її межами.
Аналізуючи сучасні українські реалії і зіставляючи їх з явищами, які супроводжувалися нагромадженням капіталу в Західній Європі, можна зазначити, що вітчизняна буржуазія витрачає свої надприбутки на дорогі й ексклюзивні автомобілі, дачі в заповідних зонах Криму, художні галереї, всілякі фонди, живучи одним днем за принципом: «після нас хоч потоп». У результаті вона потребує додаткових джерел для свого бізнесу, часто перекладаючи свої витрати на населення. Загалом можна розглядати їх як марнотратство своїх власних і суспільних благ.
Заходи, спрямовані на забезпечення економічного розвитку, можуть стати потужними тільки в суспільстві, де діють відповідні етичні норми. Отже, пострадянські реформи в Україні, орієнтовані на формування ринкової економіки, мають супроводжуватися пошуком адекватних духовних засад для капіталістичних відносин. Йти в минувшину марно, підприємницька і економічна культура невластива українській ментальності, яскраве свідчення чого — літературний шедевр Миколи Гоголя — «Сорочинський ярмарок». Успіх або невдача торгу залежали від надприродної сили — чортівні, а не від відповідальності самої людини, його особистих здібностей і раціонального мислення.
Крім цього, потрібно сформулювати найважливіші завдання, рішення яких, як уявляється автору, необхідно для прискорення модернізації України і гармонійного співіснування у СОТ і ЄС. По-перше, потрібно переосмислити такі нормативно-ціннісні установки, як ощадливість, праця, дисципліна, гроші, що дозволить відійти від архаїчного, чужого їх сприйняття до необхідних і тим самим цінних. Вони дозволяють формувати культуру ефективної праці, нагромадження капіталу і використання його ефективно і плідно на модернізацію економіки і суспільства загалом. Тут важливу роль може відіграти церква як найбільш впливовий соціальний інститут, що формує культуру і ціннісні мотивації людини. По-друге, визнання розвитку економіки як сфери, в якій зацікавлені і на яку орієнтовані всі члени суспільства: усвідомлення підприємцями і всіма членами суспільства економічної діяльності як виду суспільного служіння, а можливо, і релігійного боргу, що дозволить не лише етично легалізувати економічну діяльність, але і надати всім суто приватним прибуткам значення суспільно значущих. По-третє, потрібне економічне загальне навчання населення. Якщо правове і політичне загальне навчання було проведено і дає бажані результати, то досі економіка як суспільне явище залишається знанням небагатьох. Тим самим формуватиметься економічна свідомість нації, яка має бути не просто пізнанням економічних законів і категорій, але і керівництвом до дії. В-четвертих, розширення горизонту викладання етики ділового спілкування. Та й найбільш конструктивні і позитивні вияви економічних перетворень в суспільстві мають підтримуватися літературними і журналістськими колами.
У цій діяльності нам треба зламати і зруйнувати переважну більшість старих форм життя, оскільки простий тихий устрій життя наших предків стає дуже вузьким і згубним у світі, що глобалізується. Гармонізуючи економічні цінності, спрямовані на ефективне виробництво і поступ, з цінностями сучасної демократії, можна розраховувати на успішну реалізацію державної мети України щодо економічного прориву і вступу до СОТ. А то за світового перерозподілу праці і виробництва з урахуванням нашої ментальності нам буде відведено роль споживачів.
