ЩОДЕННИК

19 травня

Лена сказала, що я правильно зробила, не пішовши на лекцію «США після промови Путіна у Мюнхені» політолога і консультанта чотирьох президентів і кандидатів у президенти США Стівена Коена. Там яблуку не було де впасти. А доповідач обрав такий стиль, ніби приїхав до дитсадка, а не до університету, і це було найнеприємніше. Стівен Коен приїхав до російських студентів із декількома месиджами і одразу їх випалив, навіть не вгортаючи у розумні слова або концепції. Зокрема, й таким: Україна наша. Ти уявляєш, приїхав американець і говорить: Україна наша. Ну так, 51-штат, аякже, каже Оля, що чаює разом з нами. Далі дівчата запитливо дивляться на мене. От насмішив, скажи, ну не їхня ж Україна,скажи? Не їхня, кажу, дідька лисого. Не їхня, я не віддам їм мою Україну. Далі дівчата не уточнюють, чи означає це моє заперечення автоматичне перетворення України із американського штату на російську губернію. Ми взагалі намагаємося уникати слизьких тем у розмовах, кожен має власну думку. Дівчата не допитуються у мене, чия ж тоді Україна, наразі їм вистачає мого запевнення, що не американська, і це головне. Тема змінюється, але я ще довго розмірковую про ці «процеси», що відбуваються за моєю спиною. Якби ж я знала, що на тій лекції боротимуться за Україну, я би поїхала і теж поборолася б? Що це за діла взагалі, чому мене не попередили?