Академічна люстрація в Польщі
«Будівництво» IV Речі Посполитої, яке розпочалося в Польщі після останніх президентських виборів, коли це гасло було провідним у виборчій кампанії партії «Закон і справедливість» та теперішнього президента РП Леха Качиньського, відбувається не так уже й спокійно. Одним із недавніх «струсів» стала дискусія про люстрації. Останні декілька тижнів досить гостро вона точиться щодо люстрації академічного середовища.
У березні цього року в Польщі набув чинності новий закон про люстрацію. Згідно з ним, до кола осіб, які мають подати свідчення про те, що вони не співпрацювали із польськими службами безпеки в часи Польської народної республіки, належать також викладачі й професори вищих навчальних закладів та працівники наукових інститутів.
Дискусія про академічну люстрацію відбувається на фоні інших подій, пов’язаних із «полюванням на аґентів». У цьому контексті варто згадати недавню реформу Військових інформаційних служб та політичні дискусії щодо оприлюднення верифікаційного звіту діяльності цих спецслужб, виявлення фактів співпраці католицьких священників з комуністичними службами безпеки (зокрема, скандал, що призвів до відкликання варшавського архієпископа Станіслава Вєлґуса, публікація книги Тадеуша Ісаковіча-Залєскоґо «Ксьондзи проти безпеки»), «сенсаційні» і часто непідкріплені фактами звинувачення у «розмовах зі співробітниками служб» польських дисидентів, протест журналістів проти проведення люстрації.
Польське академічне середовище поділилося на два табори. Прихильники «перевірки» твердять, що така процедура, без сумніву, є необхідною, оскільки слід остаточно позбутися «комуністичної аґентури» в університетах. На користь необхідності «очищення» академічного середовища наводять також той факт, що в часи Польської народної республіки ВНЗ були в центрі пильної уваги служби безпеки, оскільки саме тут формується світогляд молодих людей (а він мав бути «правильним»), тут часто народжувалися всілякі форми дисиденства, а, крім того, викладачі та науковці часто підтримували широкі закордонні контакти. В обговоренні теми люстрації часом критично сприймають сам факт спротиву щодо складання люстраційних свідчень, який охопив академічне середовище. Наприклад, політолог і один із авторів концепції IV Речі Посполитої Рафал Матия у одній зі своїх статей в газеті «Дзєннік» пише: «Ані життя навчальних закладів, ані, тим більше, академічні спори не повинні бути «організовані» люстраційними поділами. Золуляче яйце «громадського протесту» вводить в життя вищої школи шкідливий для її місії поділ і парадоксально усуває можливість ретельного ставлення до проблем осіб, які мають в своїй біографії епізод співпраці з СБ. Співпраці, яка могла бути у деяких випадках вдавана чи зводитися до формалізмів. А в інших була огидним доносом, діяльністю на шкоду своїх колеґ чи навіть творенням кар’єри за допомогою служби безпеки».
Однак значна частина науковців виказує непокору люстрації академічного середовища. Свої рішення з цього приводу прийняли сенати та ради найбільш відомих вищих навчальних закладів і наукових інститутів, зокрема, Варшавського університету, Яґелонського університету в Кракові та ін. Рішення наукової ради Інституту літературних досліджень Польської академії наук про те, що закон про люстрацію нищить академічну автономію і суперечить духу демократичної держави, підтримало близько 400 науковців з усієї країни. Згадаймо, що польські ВНЗ мають широкі права самоврядування, а тому академічне середовище є автономним і не підлягає впливові з боку політики. Сенат Варшавського університету у своєму рішенні від 21 березня цього року, звертає увагу на ряд негативних з його точки зору явищ сучасної польської політики. При цьому однак особливе занепокоєння висловлюється щодо форми реалізації люстраційного процесу. Зокрема, зауважується, що «положення діючого закону про люстрацію викликають серйозні етичні і конституційні сумніви. Це породжує стан, в якому багато добросовісних громадян, керуючись голосом власного сумління і турботою про публічний інтерес в позитивному сенсі, мусять робити вибір — чи підкоритися положенням цього закону, чи відмовити йому у покорі. Усе це призводить до порушення підвалин демократичної держави, принципів громадянського суспільства і до зниженя стандартів суспільного життя».
Також окремі науковці прагнуть висловити свій протест проти люстрації акдемічного середовища. Наприклад, професор Кшиштоф Ясєвіч з Інституту політичних досліджень ПАН у зверненні до колеґ твердить, що люстраційні свідчення є «писемним підтвердженням орвелівського світу». А у відкритому листі до президента Польської академії наук, загалом висловлює критичне ставлення до правлячих еліт: «Спостерігаємо безпрецедентну спробу захопленя усіх сфер активності громадянського суспільства і підпорядкування держави інтересам однієї партії... Тепер прийшла черга на науку, «реформу» якої здійснюють люди, які не мають поняття про її суть».
Влада захищає закон. Прем’єр-міністр Ярослав Качиньський зауважує, що закон про люстрацію повинен стосуватися усіх, і не може бути ситуації, коли одні виконують певні обов’язки, а інші в цьому відмовляють.
Попри протилежні думки і часті гострі висловлювання, ситуація щодо академічної люстрації не є безнадійною. Без сумніву, публічна дискусія, яка точиться зараз в польських медіах і на освітніх інтернет-порталах, сприяє правильному вирішенню цієї проблеми і знаходженню компромісу.
