«Інший» Шевченко
Я добре знав Тараса Григоровича Шевченка. Людина, з ім’ям та прізвищем великого українського поета виявилася повною протилежністю великому поету, який став національною гордістю.
Це був хлопець, що мешкав у сусідньому будинку. Він працював штурманом на теплоходах закордонного спрямування. Тарас Григорович добре володів англійською та російською мовами. Українську не знав, оскільки батьки звільнили його від уроків української за власним бажанням. На запитання «Чому ти, носій такого величного імені, не хочеш знати української?», постійно п’яний чолов’яга зухвало відповідає: «Мнє все равно. Я за дєньгі могу сєбя почувствовать хоть марсіанином». Його дід Іван та бабуся Марія в Чигирині були щирими українцями, в хатинці завжди висіли образи Ісуса та Кобзаря. Вони наполягли, щоб онука назвали Тарасом, а внучку — Лесею. Приїхавши до Маріуполя, Гриць та його дружина Оксана поступово перейшли на російську мову, оскільки соромилися розмовляти «сєльской мовой» та й не хотіли, щоб дітей ображали «хахлярамі». Гриць незабаром вступив до лав комуністичної партії, а потім навіть звабився приєднатися до «старшобратства», добавивши до свого прізвища букву «в». Та серце діда Івана, зупинившись, стримало аномальне бажання Григорія.
Серед головних заповідей Ісуса Христа є «поважай батька та матір своїх» — попри все, в будь-якій ситуації. Але не всі українці встояли під натиском украй несприятливих історичних факторів. Щоб вижити, треба було пройти важкий шлях пристосувань через психологічну мімікрію, метаморфозу та, зрештою, опинитись на стадії незворотньої мутації. Теорія Ч. Дарвіна про походження видів, як бачимо, притаманна не тільки для фауни та флори, але й для найвищого витвору Господа — людини.
Довготривалі етнотравми (лінгвоцид, геноцид, зомбування) підсилювали інерційну русифікацію України і вона, маючи підтримку метрополії та володіючи інформаційним простором, упевнено заявляє про своє щасливе панування. Словами секретаря Донецької міськради М. Левченка «глаголіт істіну». Він має рацію, оскільки, справді, українську мову ми чуємо тільки при ввімкнених мікрофонах та телекамерах. Це стосується майже всієї України, крім Західної. Там, мабуть, Левченко ніколи не був та й зрозуміти не може, що поки є народ — є й мова. І навпаки. Попри все, цей регіонал абсолютно правий в тому, що за нинішніх умов, русифікація опанує всю Україну, українську мову спіткає доля латині та «русскій язик» стане єдиною державною мовою. Спрацює, так би мовити, кубанський варіант, де понад 200 років мешкають нащадки запорізьких козаків. Попри те, що їх записали «русскімі», вони в побуті розмовляють «козацькою» та співають рідні пісні.
Щоби здійснилися мрії Левченків, Шевченків та Симоненків, треба якнайшвидше покінчити з анклавом на Західній Україні, де ще живе здорова душа народу. Змутований Київ уже готовий стати столицею нового слов’янского етносу з однією державною мовою.
Якщо позиції Партії регіонів та їхніх прихильників чесні та відкриті, то позицію батьків української нації важко назвати порядною та людскою. Запитаєм президента : «Яка мова панує у секретаріаті?», «Чому порушуються права українців в Україні?», «Який національний склад Верховної Ради?», і почуємо пустопорожнє базікання про демократію та політичну націю.
З позицій класиків психоаналізу ( З. Фрейд, К. Юнг, Е. Фромм), у багатьох українців, які перейшли на російску мову, чітко вимальовується внутрішньо-особистий конфлікт між підсвідомістю та колективно-несвідомим, яке передається від свого народу. Це призводить до аутофобії та комплексу неповноцінності. Такий народ — інвалід на всесвітньому турнірі націй і не здатний побудувати нормальну, заможну державу. Виправити становище під силу тільки харизматичній особистості, яка обов’язково з’явиться, прийде до влади…
Підкоряючи моря та океани, українець Шевченко Тарас Григорович звіряє курс свого корабля з зорями Чумацького Шляху, наразі не усвідомлюючи, що він є нащадком великих оріїв, києворусичів та козаків. Хочеться вірити, що Всевишній Лоцман безпомилково виведе таких, як він, на новий курс кращої долі в бурхливому морі життя, де маяком буде найрідніший та найулюбленіший клаптик землі, ім’я якому — Україна.
