Міжнародний «з’їзд» ректорів

«Якби б замість мене виступав хтось із фізиків, скажімо, поважний Йосип Стахіра, то він би, напевно, говорив про конкретні фізичні проблеми, наприклад, про «фазові переходи», «магнітні системи», «надплинний гелій», «невпорядковані системи» тощо, де серед всього цього Вакарчук виглядав би як «ас», як «муж науки». Я про це не вмію, але маю достатньо інших аргументів, щоб говорити про нього як про активно присутню людину в нашому часі, нашому суспільному житті, скажімо, як про автора багатьох науково-освітніх ініціатив, що одержали загальнонаціональне визнання, як про громадського і державного діяча, як про витонченого гуманітарія, що знає і любить літературу», — так говорив про Івана Вакарчука, ректора Львівського національного університету, професор Тарас Салига, людина, чия думка завжди відрізняється образністю, а судження щирістю. Його слова під час святкової академії з нагоди 60-рiччя видатного львів’янина слухали з увагою численні гості з українських та закордонних університетів, студенти та викладачі франкового ВНЗ. — «П’ятнадцять літ тому Іван Вакарчук одним із перших в Україні запровадив тестові випробування при вступі до Львівського національного університету імені Івана Франка. Ця форма набору до вищої школи була схвалена Міністерством освіти і поширена по всій Україні. Сповненою благородних намірів і завдань стала на практиці програма «Обдаровані діти села», що є теж ініціативою ректора Вакарчука, і виявляє найздібніших випускників сільських сіл, забезпечує їм рівні можливості з випускниками міських шкіл для здобуття освіти.

У цьому контексті можна б говорити про цілий ряд програм, конференцій, семінарів, спрямованих на розбудову університетської освіти, науки, підготовку національно свідомих спеціалістів, сказати б, «конвертованих» потребами часу. Не можна не пригадати, як Іван Вакарчук, ставши ректором університету з великою та славною, кількасотлітньою його історією, опинився між двох вогнів. Горів вогонь Франкового духу, який оберігала і не давала йому гаснути українська патріотична професура та студентство, і водночас багровіло полум’я космополітичних вчорашніх імперських догм.

...За часiв брудних противакарчуківських «піарів» багатотисячне львівське студентство з власної волі вийшло на мітинг захисту свого Вчителя і стояло до тих пір, доки в Києві не отямились міністерські та ще, мабуть, якісь інші чиновники. Але отямились, коли над Львовом гриміло: «Наш ректор — Вакарчук!». «Вакарчук — наш батько!». І цього грому злякались.

Практично з ранку до вечора звучали привітання і навіть присвячена ювілярові новостворена музика композитора Віктора Каменського. Серед вітаючих був і президент Національної Києво-Могилянської академії В’ячеслав Брюховецький, який нагородив ректора Львівського національного університету ім. І.Франка срібною медаллю «Петро Могила» — за допомогу в розвитку Києво-Могилянської академії. Та чи не найемоційнішим стало вітання від сина — Святослава Вакарчука, який подарував батькові перше видання Майкла Фарадея «Хімія і фізика» із дарчим написом: «Колись якийсь вдячний син подарує своєму татові «Квантову фізику» Вакарчука».

Івана Вакарчука привітали також ректори університетів із Кракова (Іван Олександрович — почесний доктор Краківської педагогічної академії ім. Комісії Едукації Народової), ректори університетів Запоріжжя, Чернівців, Києва, Одеси тощо. А ректор УКУ Борис Гудзяк передав Іванові Вакарчуку подарунок від студентів Кембриджського університету.