Приїхали...

Вранці перші перехожі на вулиці Новоград-Волинське шосе у Шепетівці звернули увагу на те, що з високого п’єдесталу зник... автомобіль ЗІС-5. Хтось висунув версію: наразі все продається і купується, то, мабуть, і цей раритет збули.

— Машину вкрали з п’єдесталу невідомі. Злочин скоєно вночі, — рішуче спростував цю версію начальник центру зв’язків із громадськістю управління МВС у Хмельницькій області Віктор Коверзюк. Зазначив, що найуспішніші детективи падають з ніг у пошуках нахабних зловмисників.

Ті, мабуть, прибули з автокраном, зачепили ЗІСа, завантажили на платформу і вивезли хтозна-куди й навіщо. Якщо хтось і був випадковим свідком резонансного злочину, то, вдавши, що нічого не бачить, нічого не чує, мерщій залишив місце, де відбувалося це злочинне діяння. Такі лихі часи настали, що, як кажуть у народі, їж борщ з грибами і тримай язик за зубами.

Був отакий історичний період, коли з великим ентузіазмом встановлювали у містах і містечках на п’єдестали трактори, автомобілі — символи трудового ентузіазму і «індустріалізації усієї країни». Мовляв, дивіться і знайте, з чого починалася індустріалізація всієї країни. Що ж стосується украденого ЗІСа, то тодішній директор автопідприємства Володимир Скляров таки виконав свій давній задум. Приголомшений звісткою про крадіжку, він розповідає:

— Для покоління фронтовиків оця вантажівка, плід перших ударних п’ятирічок, — вельми дорога згадка про дороги війни. Саме тому у 1987-му ми вирішили встановити ЗІСа на п’єдестал. Із триметрової висоти машина ніби була спрямована у майбутнє. З буремного минулого. То була і пожива для роздумів про те, з чого починалося вітчизняне автомобілебудування, як продовжувалося, вдосконалювалося.

Йому, Володимиру Склярову, прикро й боляче, що так сталося з автопідприємством, у розбудову якого вкладено багато років життя. Вже мало що залишилося з набутого свого часу рухомого і нерухомого складу. Нарешті сталася і ця, одна з останніх втрат. Було б і далі, та вже нікуди. Як кажуть, приїхали, злазьте...

Виявляється, що о тій порі, коли виколисувався задум, ЗІСа у Шепетівці вже давно не було. «Був на хлібзаводі у сусідній Славуті. То ми домовилися з керівництвом заводу про те, щоб, як тепер кажуть, бартер зробити. Вони нам — ЗІСа, а ми їм за те — новішу і потужнішу машину ГАЗ-53», — розповідає колишній директор автопідприємства.

Його пам’ять зберігає подробиці тієї «операції». «Водій прибув із Славути автомобілем ЗІС-5, зробив коло пошани на території підприємства, сказав, що ця машина годувала його сім’ю від 1954 року, а потім сів за кермо автомобіля ГАЗ-53 і поїхав додому», — мовить Володимир Скляров.

Він достеменно не знає, коли саме складено на заводі того ЗІСа. Однак впевнений, що «дорогами війни він точно ходив». Звідки ця його впевненість? «Бо капот і крила машини геть іржа взяла. Й так, що вже відновленню не підлягали. Тоді ветеран автопідприємства Володимир Якимов, якого вже, на жаль, немає серед нас, своїми руками зробив із бляхи і капот, і крила, встановив замість іржавих. Ну, а потім підняли реставровану машину на п’єдестал», — говорить екс-директор.

Зазначає, що Володимир Якимов, за що б не взявся, все робив майстерно, натхненно, професійно: «Людина пройшла три концтабори, а потім ще на фронті воювала. Пригадую: коли на 9 Травня наші ветерани війни виходили при повному параді, всі в орденах і медалях за бойові заслуги, Якимову якось непереливки велося. Він і говорив тоді про цю свою образу на лиху долю, що на серці лежить тяжким тягарем. Мовляв, отак склалося, що потрапив у полон... Не винен у тому, що не довелося за Батьківщину життя віддати...»

Приголомшений звісткою про крадіжку ЗІСа, Володимир Скляров про процеси, що відбуваються у суспільстві каже: «Все йде шкереберть. Для моралі чомусь не залишилося місця. Куди ж рухаємося?..»

Він навіть не може собі уявити, навіщо потрібна злодіям, що поки що залишаються невідомими, ця машина. «У металобрухт віддали? Навряд чи. Багато з того не виручиш...»

Отож, залишається надія на те, що детективи таки «візьмуть» зловмисників, а тоді вже з’ясуються мотиви злочину. А поки що маємо лише прикру нагоду для того, аби згадати про ЗІСа на п’єдесталі і про декого з отих, хто був причетний до увічнення пам’яті про водіїв, які водили дорогами війни такі машини.