Програна «війна на захист православних святинь»
Цього року в Росії відзначають 150-рiччя закінчення Кримської війни 1853 — 1856 років. У листопаді в Москві відбулася Міжнародна конференція «Кримська (Східна) війна в культурній пам’яті народів Росії й світу», організована Центром національної слави. Головна мета форуму полягала в тому, щоб, за словами організаторів, «розвіяти в суспільній свідомості «головний міф» про Східну війну, а саме — те, що Росія ніби (?!) зазнала в цій війні нищівної поразки».
Мотив тієї війни був релігійний — як у Середньовіччі. У той час турецький султан Абдул-Меджід, стомившись від російського впливу, перейшов під англійський і французький протекторат. У зв’язку з цим ключі від Віфлеємського храму були відібрані в греків і передані французьким католикам. Для Росії це й стало мотивом для війни. Насправді ж цар Микола І хотів відновити свій колишній вплив на Туреччину з її стратегічно важливими протоками Босфором і Дарданеллами.
Спочатку сподівалися все залагодити переговорами, однак запропонований російськими дипломатами проект конвенції фактично надавав царю повноваження султана. І, спираючись на підтримку європейських держав, Порта відхилила угоду. Тоді, після відмови Туреччини «передати ключі від Віфлеємського храму грекам», російські війська взяли «під заставу Дунайські князівства Молдавію й Валахію — доки Туреччина не задовольнить справедливі вимоги Росії».
Січня 1854 року, у відповідь на цей російський демарш, англійська й французька ескадри пройшли в Чорне море й зажадали від Росії виведення військ із Дунайських князівств. Після відмови Великої Британії Франція й Туреччина оголосили Росії війну. Їх підтримали Австрія й Прусія (без оголошення війни). Так, завдяки «блискучій дипломатії» Петербурга, Росія мала воювати проти кількох могутніх держав у повній ізоляції. Історики вважають, що Росія програла цю війну навіть раніше, ніж її оголосила.
У вересні 1854 року флоти Великої Британії й Франції висадилися в Криму. Почалася облога Севастополя, яка тривала 349 днів, після чого союзні війська здобули Севастополь. Закінчилася війна підписанням у Парижі 18 березня 1856 р. мирного договору, за яким Чорне море оголошувалося нейтральним, російський флот зменшувався до мінімуму, а причорноморські російські фортеці знищувалися. Росія втрачала також гирло Дунаю, південної частини Бессарабії й права заступатися за православних Сербії, Молдавії й Валахії. Повна поразка.
Причин «такого конфузу», як казали в старину, було багато: конфлікти з найсильнішими країнами Європи; недоброзичливе відношення до Росії з часів «Священного Союзу», бо Росія присвоїла собі право втручатися у внутрішні справи інших держав і притому завжди «в напрямку, ворожому демократичним рухам». Найголовніша ж причина полягала в тому, що російському війську практично нічим було воювати, нічого було їсти, ні на чому пересуватися.
Далі ми спробуємо проілюструвати хід Кримської війни висловлюванням сучасників подій півторасторічної давності.
Анонімний лист учасника війни, написаний у Севастополі 1 жовтня 1854 року: «З настанням ночі наша армія являла собою страшний хаос: ніхто не знає дороги; війська, які прийшли з Росії без провідників, з’юрбилися на Качі й не знали, куди йти... Усіх поранених покинули на полі... Два дні провели без води й хліба, у кого рука висить на шкірі, а в кого вже черв’яки у виразках. У госпіталях — ні корпії, ні бинтів, ні їжі. Жахливо, жахливо! ...Місце нашої нерозсудливої гордості заступив загальний занепад духу, на всіх обличчях — сором, приниження. Ні, мій друже, що не кажи, — наш Чорноморський флот був іграшкою, придатною лише для царського огляду!»
Уривки з «Думы русского» Валуєва, яка була написана під час Кримської війни й надрукована в книзі «Эпоха Николая I» (1911 рік, Москва): «... Давно ли мы покоились в самодовольном созерцании нашей славы и нашего могущества? Сегодня друзей и союзников у нас нет. А если есть еще друзья, то малочисленные, робкие, скрытые друзья, которым стыдно сознаться в приязни к нам…Правда, в начале войны Нахимов разгромил турецкий флот при Синопе, но сколько Нахимовских кораблей с тех пор погружено в море! Всюду утраты и неудачи ..
Зачем завязали мы дело (Крымскую войну), не рассчитав последствий, или зачем не приготовились к этим последствиям? Зачем начали воевать без винтовых кораблей и с устаревшим оружием? Зачем заняли Валахию и Молдавию только для того будто, чтобы их покинуть? И перешли Дунай, чтобы из-за него сразу вернуться? И прочая, и прочая, и прочая! …Не скажет ли когда-нибудь потомство, не скажут ли летописи (те правдивые летописи, против которых цензура бессильна), что даже славная оборона Севастополя была не что иное как ряд усилий со стороны солдат ради исправления ошибок со стороны начальствующих?
Во время войны оказалось, что в нашем флоте не было тех именно судов, в сухопутной армии того современного оружия, которые требовались для уравнения сил с противником. Что состояние и вооружение наших береговых крепостей были неудовлетворительны; что у нас не доставало железных и даже шоссейных дорог ... Господствует всеобщая официальная ложь. Сверху блеск, снизу гниль. Во главе многих правил наших надлежало бы напечатать два слова: «Умственная ограниченность!»
Кримська війна за «Підручником Російської історії для середньої школи», написаним професором Платоновим (Петроград, 1915 рік): «Однієї з найважливіших причин Східної війни 1853— 1855 років було те, що імператор Микола I продовжував практикувати «міжнародну політику втручання», започатковану Віденським конгресом після наполеонівських війн, тоді як західна дипломатія давно від неї відмовилася. Але Микола з великою готовністю схилявся до втручання в чужі справи. Значною мірою завдяки цим схильностям російського імператора була розв’язана так звана Східна війна, одним із плацдармів якої стала війна Кримська...
Блокада й оборона Севастополя тривала 350 днів. Нею керували адмірали Корнілов, Нахімов й Істомін; усі вони загинули, але не на кораблях, а на бастіонах. Бо, згідно з рішенням царя Миколи, флот був потоплений у Севастопольській бухті — щоб завадити зайти в бухту військовим кораблям противника. (Зазначимо, що затоплення кораблів у Севастополі стало російською традицією.).
На початку 1855 року, ще під час війни, цар Микола I помер. Перед смертю він сказав своєму старшому сину, майбутньому імператору Олександру II: «Залишаю тобі команду (Росію) не в порядку!» Улітку того ж року Севастополь був здобутий — це був кінець війни, яку сьогодні деякі «знавці історії» прославляють як «перемогу»; особливо ті російські ультра-патріоти, які живуть на землі України.
