Викриття людини з дерев’яним обличчям
Відтоді як чотири роки тому Ху Цзінтао став Генеральним секретарем китайської комуністичної партії й президентом КНДР, він залишався людиною з нестерпно темним дерев’яним обличчям. Однак за минулий рік пелена таємниці почала розсіюватися. Нестримне прославляння Ху «Ідей Мао Цзедуна» нарівні з його придушенням інакомислення в ЗМІ почало виявляти не лише істинного прихильника авторитарної влади, а й суперечити прийняттю лібералами (які сподівалися, що Ху буде лідером-реформатором) бажаного за дійсне, як усередині Китаю, так і за його межами.
Покійний патріарх Ден Сяопін 1992 року висунув дивну вимогу, згідно з якою Ху, колишній секретар Комуністичної ліги молоді та протеже вигнаного партійного керівника Ху Яобана, був прийнятий у члени Постійного комітету Політбюро ЦК Комуністичної партії (КПК). Насправді, Ден особисто визначав Ху як наступника президента Цзяна Цземіня. До того моменту, коли Ден розігнав демонстрантів на площі Тяньаньмень у червні 1989 року, Ху вже довів, що він є «стійким і рішучим» у придушенні антипекінських бунтів у Лхасі й Тибеті на два місяці раніше. Обидва вони розуміли небезпеку політичних реформ.
Ху, довічний партійний функціонер, міг обдурювати більшість спостерігачів протягом свого першого року виконання службових обов’язків. Він і прем’єр-міністр Вень Цзябао — часто званий сучасним Чжоу Еньлаєм за свої адміністративні здібності й готовність займати другорядне становище — висували один значний лозунг за іншим: «Спочатку люди», «Управління країною згідно із законом», «Зробити ЗМІ ближчими до народу» й «Зробити уряд прозорим». Здавалося, що керівництво йшло від старого режиму Цзян Цземіня.
Ху зобов’язався замінити елітарну мету Дена, яка дозволяла «дозволити розбагатіти спочатку одній частині населення» — ту саму політику, яка призвела до нерівномірного розподілу багатства — більш егалітарним підходом. Як одну зі складових програми його уряду «для розбудови гармонійного суспільства» минулого року було переглянуто податок на сільськогосподарські продукти, тоді як державна рада обіцяла підвищити щорічні інвестиції в сільськогосподарську інфраструктуру.
Але адміністрація Ху незмінно тисне на гальма щоразу, коли її ініціативи про «народ насамперед» починають загрожувати однопартійному режиму. Політбюро Ху постійно відмовляє в дозволі селянам організувати профспілки або неофіційні асоціації фермерів. У той же час, воно дозволило фермерам усього Китаю стати жертвою епідемії незаконних захоплень землі місцевими органами влади й забудовниками.
Мало того що адміністрація Ху виявилася неспроможною захистити права бідних і пригноблених, так тепер іще поліція й найняті урядом головорізи часто турбують адвокатів та інших активістів, які лобіюють від імені позбавлених власності. Чен Гуанчену — сліпий адвокат, відомий своїм висловлюванням про скандал з примусовим відняттям землі в Шаньдуні — отримав чотирирічний термін ув’язнення за сумнівним обвинуваченням в «організації натовпу з метою порушити рух транспорту».
Можливо, найбільш викривальний аспект правління Ху — це його відмова перебудувати застарілі урядові інститути. У виразній промові про адміністративну реструктуризацію 1980 року Ден підкреслив невідкладність необхідності «розділення партії й уряду». На відміну від цього, Ху, схоже, робить невеликий промах зі своїм статус-кво, відповідно до якого партія продовжує контролювати не лише уряд, а й державні підприємства.
Також дедалі очевиднішим стає те, що Ху продовжить покладатися на різноманітність тактики реакційної політичної пропаганди. Він відновив застосування ідеологічних кампаній, близьких до тих, що використовувалися під час культурної революції, таких як вимога про вивчення зібрання творів Цзяна Цземіня членами партії.
Дійсно, Ху прагне відновити частину блиску Мао. У своїй промові на честь110-го дня народження «великого керманича» наприкінці 2003 року, він оголошував, що Мао був «великим стратегом і теоретиком революціонера пролетаріату». У той час як Ден жорстко критикував «ліві» помилки Мао, у своєму житійному зверненні Ху не зробив ніякої згадки про його якісь грубі помилки.
Крім того, Ху розпалив націоналізм, але не за допомогою гордості за значне економічне зростання Китаю, а за допомогою виставляння Японії демоном. Він ставав дедалі більш упевненим у поспішному переконанні, що патріотизм і націоналізм, спонсоровані державою, зможуть об’єднати різнорідні групи Китаю.
Нарешті, Ху, Вень й інші представники партійного лідерства перетворили себе на ідеальних пожежників зі страшною здатністю, кажучи партійною мовою, «душити сім’я опозиції раніше, ніж воно зійшло». Крім загострювання «знарядь пролетарської диктатури», через посилення Народної визвольної армії та Народної збройної поліції, вони створили лабиринтоподібну систему «завчасного попередження», щоб стежити за можливими загрозами, від селянських бунтів, міських хвилювань і пташиного грипу аж до припливу західних ідей через iнтернет.
Ху перебуватиме при владі до 2012 року. Враховуючи впевнену роботу економіки та покірність населення Китаю, виникає мало сумнівів у тому, що «диктатура ринку двадцять першого століття Ху» збереже мандат партії на продовження правління — поки.
Але так само очевидно, що Ху — апаратник, подібний сфінксу, в якого колись повірили китайські й західні ліберали, і який навряд чи створить більш відкритий і людяний Китай, ніж вони собі уявляли пiсля його обіцянок. Китай під владою Ху, можливо, знайшов свою модель розвитку: форму ленінського капіталізму без прагнень до більш демократичної форми правління.
Вiллі ВО-ЛАП ЛАМ — автор недавно опублікованої книжки «Китайська політика в епоху Ху Цзінтао».
