Суперника не розгледіли

Давно, дуже давно національна збірна України не проводила матчів, подібних до того, що пройшов у Києві у вівторок. Навіть перед іграми з Коста-Рiкою, Лівією та Люксембургом, які пройшли незадовго перед фінальним турніром Кубка світу в Німеччині, інтриги було більше. Показовою стала прес- конференція тренера національної команди Блохіна перед поєдинком проти Азербайджану. Впродовж майже годинного спілкування журналістів і тренера про команду-суперника не згадали жодного разу.

Сама гра підтвердила вірність загального настрою. Наша збірна без жодного напруження назабивала азербайджанцям шість м’ячів і могла забити ще. Говорити після цього про якісь висновки щодо гри нашої головної команди напередодні старту у відбірному турнірі наступної першості Європи ніяк не виходить. А доведеться.

Товариські матчі із заздалегідь слабшими суперниками провідні команди світу, а збірна України тепер входить до їхнього числа, використовують заради перевірки найближчого резерву. Аби побачити в команді тих, хто може вже завтра допомогти збірній. Що ми в цьому сенсі побачили в нашій команді. Точніше, кого?

Судячи з усього головним мірилом готовності футболіста до гри за збірну України є наявність цього футболіста у складі донецького «Шахтаря» або київського «Динамо». Будь- який гравець з українським паспортом, який потрапляє хоча б у найближчий резерв названих команд, автоматично потрапляє до збірної. Саме таким чином до команди були цього разу залучені Ткаченко та Кучер із «Шахтаря», які раніше хоч і закликалися до збірної, але в ній не затримувались. Така ж честь спіткала динамівця Михалика, якого ще півроку тому ніхто в упор не бачив у надрах ужгородського «Закарпаття». Виключенням може вважатися Рикун, який перейшов влітку із «Дніпра» до «Металіста». Нагадаю, що цей талановитий півзахисник через надмірну пристрасть до алкоголю (якщо небагато, то тепер футболістам випити ніби можна) був навесні виведений із складу свого попереднього клубу. Ще зіграв за збірну воротар «Дніпра» Кернозенко, але тут все ясно — основним голкіпером буде Шовковський, а з Азербайджаном у наших воротах міг би стояти практично будь-хто.

Що можна сказати про старе-нове поповнення збірної? На жаль, нічого. І не тому, що хлопці грали погано, а тому що на тлі такого суперника навіть потроху тупцюючи по полю тому ж Рикуну не дуже складно виглядати таким собі «Зіданом». Якби ми не бачили цього «Зідана» у грі «Металіст» — «Шахтар», де гравець, на якого покладають надії тренери збірної, був відверто безпомічним.

Окрема тема — Гусин. Цей заслужений ветеран національної збірної зненацька закрутив малозрозумілу оперетку із своїм «прощанням» зі збірною, яке потім виявилось зовсім не прощанням. Галасу на фоні гри із «нульовим» суперником акція Гусина наробила добрячого. Та чи потрібно це було футболісту, який ще цілком здатний показати себе на футбольному полі?

Ще одна тема — глядачі, які не заповнили маленькі трибуни динамівського стадіону столиці навіть наполовину. Ніби і не було недавнього Кубка світу, куди, аби повболівати за Україну, вирушили тисячі наших співгромадян, не рахуючись із серйозними матеріальними витратами. Щось не те коїться із київськими уболівальниками. Так і хочеться їх провчити, перенесши ігри збірної України до інших міст, де трибуни будуть гарантовано заповнені. Перенести на рік-півтора, аби і для Києва зустріч із футбольною збірною була святом.

Цього року наша національна команда зіграє ще лише три матчі. Усі вони відповідальні, оскільки є відбірковими до Євро-2006. Вже 6 вересня наші гратимуть вдома із Грузією, а за місяць протистоятимуть Італії в гостях і Шотландії знову вдома. Тоді і побачимо, чи принесла збірній користь рекордна за рахунком (до цього більше чотирьох м’ячів Україна нікому не забивала) перемога над аж занадто скромним суперником із Азербайджану.