Приречене перемир'я

Поганий мир кращий за добру сварку — така квінтесенція нічного виступу Президента, який підбив підсумок усьому ланцюжку подій «універсального» тижня. Віктор Ющенко ухвалив рішення внести в парламент кандидатуру Віктора Януковича на посаду прем'єра. Звертаючись до журналістів, які мужньо чекали виступу Президента до другої години ночі, він просив їх пояснити нації, що його рішення породжене виключно необхідністю сформувати соборну унітарну країну та «звести два береги Дніпра до взаєморозуміння».

На думку більшості політичних експертів, роблячи вибір на користь такого рішення, глава держави повністю усвідомлював ті ризики, що їх несуть із собою нові вибори. Зокрема, на думку політолога Володимира Фесенка, перевибори стали б новим витком «політичної кризи, що створила б небезпеку для збереження цілісності країни». Саме тому Президент вирішив ще раз «простягнути руку парламенту», пропонуючи йому почати політику «з чистого аркуша». Першим завданням із засвоєння уроків парламентаризму глава держави поставив умови — обов'язкове підписання «Універсалу національної єдності» й термінове приведення до присяги членів Конституційного Суду. Пообіцявши Президенту вирішити проблему з КС найближчим часом, лідери парламентських фракцій, Президент і прем'єр-міністр Юрій Єхануров підписали вчора (на фото) суттєво перероблений Універсал. На самоті залишилася лише найбільш «недбайлива» учениця в особі Юлії Тимошенко. Відзначивши значні розходження між першим і кінцевим текстами цього документа й охрестивши його «актом капітуляції помаранчевих сил», лідер БЮТ відмовилася поставити під ним свій підпис. Лідер комуністів Петро Симоненко підписав документ із застереженнями.

Одним із проміжних підсумків процесу, який Президент назвав «виходом із політичної депресії», стала очікувана поява нової парламентської коаліції. «Наша Україна» та Партія регіонів підписали меморандум про створення коаліції в новому форматі. Отримавши назву «коаліції національної єдності», вона гостинно розчинила свої двері для всіх охочих. Залишилося найменше — виконати всі необхідні формальності з реєстрацією нового формату коаліції та проголосувати за затвердження кандидатури прем'єра Януковича. Кандидатури, висуненої вже фактично неіснуючою «антикризовою» коаліцією (чергова політико-правова пастка?)

Чи було рішення, ухвалене Президентом учора вночі, оптимальним? І чи справді воно зможе допомогти привести до взаєморозуміння «два береги Дніпра»? Про це «День» поцікавився в експертів і політиків у Києві та регіонах.

Мирослав ПОПОВИЧ, директор Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України:

— Рішення Президента було неминучим вже тоді, коли розпалася коаліція «помаранчевих» сил, оскільки Ющенко опинився в становищі, коли партія Президента — «Наша Україна» — втрачає вплив у парламенті, а Президент залишається на своїх позиціях. Взагалі-то на Заході такі ситуації (президент — республіканець, Конгрес — демократи) трапляються дуже часто.

Головне у тому, що зараз буде різко змінена політична конфігурація в Україні. Ми мали фактично дві правих партії: українську націонал- демократію в особі «Нашої України» і партію великого бізнесу в особі Партії регіонів. Сьогодні вони порозумілися. Для «Нашої України» це буде дуже важким ударом. Вона може втратити підтримку своїх виборців і в майбутньому взагалі не пройти до парламенту. А правий фланг практично повністю буде підпорядкований Партії регіонів. БЮТ буде крокувати все більше вліво — до Соцінтерну, де позиції Соціалістичної партії будуть все слабшими і слабшими. Думаю, Соціалістична партія України тепер взагалі не має шансів стати серйозною лівою силою в Україні. Ці шанси тепер має БЮТ. Про комуністів я взагалі мовчу. Однак головною небезпекою сьогодні є втрата тих завоювань, які були досягнуті Помаранчевою революцією. Насамперед, в позиціях ЗМІ. Саме на них сьогодні лягає найбільша відповідальність. Витримають — будемо мати демократію, не витримають — задушать.

Проте, щиро кажучи, я не вірю, що подібний компроміс зможе об’єднати Україну. Бо він не є компромісом у тих питаннях, які дійсно є болючими і пекучими. Я не бачу цих гострих проблем в тому, чи буде російська мова мати статус другої державної або статус регіональної. З цим на самому початку переговорів одразу ж погодився і пан Азаров. Це вже реальність. У законі «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» російській мові фактично надано статус регіональної. Я не бачу, яким чином може поєднати Схід і Захід якась компромісна стаття про НАТО, оскільки з самого початку було зрозуміло, що без підготовки і всеукраїнського референдуму, який би підтримав вступ України до НАТО, ця проблема не буде розв’язана. Я не бачу в якихось угодах розв’язання питання з приводу єдиної помісної церкви в Україні. Те, що боліло, те й болить. І це було б зрозуміло тоді, коли була б запропонована програма демократизації устрою, який панує сьогодні в східній та південно-східній Україні. Вся сутність проблем лежить у такій площині: яким буде внутрішній стан України, яким буде її політичний статус, чи збереже вона демократію, яку собі завоювала, чи розтринькає до кінця. А яким би не був текст Універсалу — це нічого не вирішить.

Я не знаю, що далі чекати. Що стосується суто бюрократичного досвіду в хорошому розумінні цього слова, то я думаю, що у чиновництва, яке сьогодні в керівних ланках Партії регіонів, — досвіду і вміння, мабуть, більше, ніж у тих, хто був у команді «помаранчевих». Хоча там також є дуже багато людей, які мені подобаються. Але передусім мова йде про те, якою буде стратегія економічного розвитку України. Якщо все буде орієнтовано на якусь ласку з боку Росії, то на країні можна ставити хрест. Росія нічого просто так не дасть. У неї свої нафтові та газові інтереси. Росії треба було домогтися одного — щоб не було на Україні «помаранчевої» ідеології і практики, яка загрожує засадам так званої керованої демократії в Росії. А що стосується відносин із Заходом, в тому числі й економічних, то подивимося, як буде. Звичайно, Захід буде не в захопленні від зміни українського уряду, але, з іншого боку, Захід нам нічого реального і не пропонував. Так що будемо розраховувати на власні сили і вірити в те, що страшніше Україна вже бачила. Будемо оптимістами.

Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:

— Я думаю, Президент зробив прагматичний і оптимальний вибір. Вирішилось відразу кілька системних проблем. Перша — це спроба змінити правила політичної гри, які почали формуватись після парламентських виборів. Ці правила — це правила політичної війни. Якби Президент використав своє конституційне право на розпуск парламенту, то ми б мали серйозні ризики в плані життя держави, ризики переходу від демократичного міфу до негативних явищ у політиці — грубого консерватизму, соціалпопулізму. Вихід на компроміс вплинув на зміну правил гри. Політична війна зараз припинена і відбулося політичне перемир’я.

Другий момент — Президент намагається забезпечити рівновагу в суспільстві, в політиці, і дуже часто ця рівновага досить дорого коштує. Ющенко «закрив очі» на поради соратників по Майдану і зробив крок як правитель.

Третє — я не думаю, що це перемир’я буде тривалим. Воно не забезпечить стабільну роботу уряду і парламенту на багато років, але, принаймні, на календарний рік можемо розраховувати. Відбуватиметься так зване системне стримування противаг: буде працювати виконавча гілка влади, притихнуть регіональні еліти, з’явиться можливість стабільного загальнонаціонального діалогу. Це складе передумову для наступного передвиборчого циклу. Тобто відбудеться перехід від періоду революціонізму до так званого технополітичного прагматизму. Адже відомо, що революційні завдання формуються романтиками, а реалізуються прагматиками, а іноді навіть циніками. Нові політичні альянси, які зараз формуються, візьмуть на себе вирішення тих непопулярних рішень, про які так багато говорилося з трибуни. Я вважаю, що ми матимемо не уряд політика Януковича — ми матимемо уряд пакту, який очолює Янукович, де буде представлено декілька угруповань, що мають досягти консенсусу.

Віктор Янукович справді цікавий політик, але не креативний. Ми не маємо його багатотомника економічних праць, він не відомий як ініціатор якихось політичних модернізацій. Але це політик, як про нього кажуть в кулуарах, з яким можна домовлятись і мати справу. Я не хочу говорити про міфи, які супроводжують його діяльність, але цей політик вміє змінюватись, причому позитивно. Він змінив поведінку власної партії. Скільки б не звинувачували Партію регіонів у всіх смертних гріхах, але, насправді, вони не дали жодного приводу звинувачувати їх в якихось негативах. За виключенням скандалу з Калашніковим. Партія регіонів просто використала парламентську кризу після виборів. При тому «помаранчеві», самі того не розуміючи, допомагали їм. Вони підштовхнули Партію регіонів до перетворення в політичну силу, яка почала працювати колегіально, яка навчилась вести політичні дискусії, формулювати дискурси.

Я думаю, Янукович-прем’єр не буде альтернативним центром по відношенню до Ющенка — він буде центром комунікацій. Також я не чекаю від Януковича радикальних ініціатив у плані Росії — це дурниці. Про це говорять люди, які не розуміються на тенденціях загальнонаціональної економіки. Віктор Янукович буде класичним консервативним прем’єр-міністром стабілізаційної політики, яка навряд чи буде політикою прориву, тому чекати цього не потрібно.

Ігор ЖИТИНСЬКИЙ, депутат Донецької обласної ради:

— З одного боку, ситуація начебто ясна, але з іншого — вона відома не повністю. Ми ж не знаємо, на яких умовах було досягнуто цього компромісу, не знаємо, що це був за тактичний хід Президента. Цілком можливо, що цей крок свідчить про те, що Віктор Ющенко просто піклується про місця в уряді для своїх прихильників і родичів, а отже, якщо рішення на користь Януковича прийняте, то Партія регіонів пішла в цьому на поступки Президенту. Тому головне в цій ситуації — ціною яких конкретно жертв ухвалене це рішення. Я впевнений, що саме тому Президент і відкладав його так довго — прагнув виторгувати якнайбільшого виконання своїх умов.

Що ж стосується об’єднання «двох берегів Дніпра», то, на мій погляд, це питання навряд чи було основоположним у цьому рішенні. Досягнути цього взаєморозуміння не так просто, але я думаю, що поява Віктора Януковича на посаді прем’єра достеменно стабілізує ситуацію в країні. По суті, його призначення на цю посаду має стати першим кроком до цього.

Олег ФОМУШКІН, голова громадської організації «Кримська правиця»:

— Підписання Універсалу та рішення про подачу Віктора Януковича на посаду прем’єр-міністра України обидва береги Дніпра, можливо, й об’єднає, можливо, об’єднає навіть більшу частину населення цих берегів, однак політична розділеність між ними ще залишиться надовго. І це зрозуміло. Адже «помаранчеві» та «біло-сині», які зараз начебто об’єднуються, насправді мають зовсім протилежні політичні та філософські засади, які взаємно виключають один одного та об’єднатися не можуть. Тому мова тут може йти про якесь тимчасове примирення, а зовсім не про об’єднання.

Звичайно, Віктор Ющенко та Віктор Янукович зможуть співпрацювати як два ліберали. Вже давно підмічено, що вони, як політичні опоненти, багато в чому схожі один на одного, і, можливо, роз’єднує їх менше, ніж об’єднує, бо якщо не сам Віктор Янукович, то його Партія регіонів — то є партія олігархів-лібералів, які теж прагнуть до європейських та світових ліберальних цінностей.

Однак, я думаю, що цей важливий крок, на який пішов Віктор Ющенко, не змінить того двозначного ставлення до нього в країні, яке сформувалося в останній час. Наприклад, я слухав своїх сусідів, прихильників Януковича, вчора (2 серпня). Вони лаяли Ющенка за те, що він неначебто прагнув розігнати парламент та не хотів подавати кандидатуру Януковича на посаду прем’єр-міністра. І я встиг поговорити з ними вже сьогодні та думав, що вони оцінять крок Президента назустріч «біло-блакитним». Але що ж ви думаєте? Вони так само лають Ющенка, як і вчора, саме за те, що він начебто повикручував усім руки, та кажуть, що Янукович та Мороз, як тільки зміцніють у владі, розправляться з Ющенком, та, за словами депутата Волги, «порвуть, як собака ганчірку». Таким чином, ставлення прихильників Януковича до Ющенка не змінилось від цього його кроку для об’єднання — в їхніх душах, в їхній свідомості об’єднання не відбулося і не відбудеться, бо це переважно ті люди, які кожного патріота, кожного щирого українця вважають і будуть завжди вважати своїм ворогом. Для Ющенка ця ситуація, як в шахах, була просто політичним цугцвангом — як би він не вчинив, будь який хід не був би на його користь: розігнав би він парламент і цим викликав би ненависть «біло- блакитних», не розігнав — все одно схвалення від них не дочекався.

Михайло НЕМОВ, депутат Хмельницької обласної ради:

— Пояснення Віктором Ющенком свого рішення про подання на посаду прем’єр-міністра кандидатури Віктора Януковича шансом «звести два береги Дніпра» передбачалося соціумом. Одне незрозуміло: навіщо так довго і тяжко потрібно було йти до цього? Хоча у природі, що загальновідомо, береги не зводять, а єднають мостами. Не думаю, що ці береги насправді роз’єднані. Політичні симпатії чи антипатії — не привід для розколу. Тим паче, що вони, симпатії і антипатії, як і любов, минають. Принаймні, на виборах депутатів Хмельницької міської ради у 2006-му «Наша Україна» одержала лише якихось 4% голосів. І це після того, як у 2004-му Хмельницький майже одностайно підтримав Віктора Андрійовича.

Про розчарування у народі вже багато написано і сказано. І голоси про те, що хай би цей гармидер у діалозі Президента з парламентом якомога швидше закінчився, лунали з обох боків Дніпра. Отож, маємо надію, що життя, нарешті, увійде у свої береги і політики скористаються оцим шансом — виконуватимуть свої передвиборні обіцянки.

Іван БЛИЗНЮК, керівник фракції «Наша Україна» в Полтавській обласній раді:

— Звичайно, немає такої людини, яка була би проти возз’єднання України, об’єднання Заходу і Сходу, Центру і Півдня. Це зрозуміло, бо це збереже цілісність країни. Але я не схильний надто довіряти Регіонам і думаю, що в багатьох депутатів у парламенті просто не підніметься рука голосувати за Януковича-прем’єра.

Мені хочеться вірити, що Янукович змінився, став іншим, що змінилася його партія. Та я поки що не відчуваю, що в нього додалося патріотизму, я не бачу цього в його очах. І я не сподіваюся на те, що Партія регіонів буде послідовно і до кінця сповідувати позицію щодо співпраці, яку вони проголошують. Тому, якби я був у Верховній Раді, то навряд чи проголосував би за кандидатуру Януковича як прем’єр-міністра.

З іншого боку, Президенту видніше, бо він взяв на себе велику відповідальність за долю країни. Віктор Ющенко ніколи би не подав цю кандидатуру, якби не було вирішене питання мови, зовнішньої політики, устрою України. Як відомо, регіонали пішли на пропозиції Президента. І працювати ми маємо за будь-яких кандидатур, але на користь України та її народу.

Моя позиція чітка: я — разом із Президентом і приймаю його рішення, хоча моя особиста думка (вище я її висловив) інша. А в Полтавській обласній раді я до кінця відстоюватиму ідею «помаранчевої» коаліції з БЮТ. Щодо соціалістів виникають питання, але я впевнений, що половина із них точно не підуть на співпрацю з Регіонами.

Антоніна УЛЬЯХІНА, тітка Юлії Тимошенко, голова Дніпропетровської обласної парторганізації ВО «Батьківщина»:

— Заява Президента В. Ющенка про те, що призначення В. Януковича прем’єром об’єднає два береги Дніпра — дуже поспішна. Це велика ілюзія. Мало того, що в так званій антикризовій коаліції об’єдналися комуністи з донецьким бізнесом, так тепер їм треба буде якось співробітничати з «Нашою Україною». Я, наприклад, не можу такого уявити. Адже в цих політичних сил різний електорат, діаметрально протилежні ідеологічні установки, різні програми й різні інтереси. Як з’єднати непоєднуване? Припустимо, вони домовилися й уклали союз наверху, та й то з величезним трудом. А скільки він протримається? Можу впевнено сказати, що недовго — поки не зіткнуться в протиріччі інтереси бізнес-груп, які стоять за цими політиками. Народ від цього зговору нічого не отримає. Уже сьогодні до нас багато телефонує розчарованих колишніх прихильників «Нашої України». Вони хочуть вступити в «Батьківщину». А перед цим почався масовий перехід соціалістів, незадоволених поведінкою О. Мороза. Безпосередньо заява Президента В. Ющенка про те, що він готовий внести на розгляд парламенту кандидатуру В. Януковича для нас не була несподіванкою. Тепер, принаймні, Юлія Володимирівна почувається вільною від зобов’язань перед колишніми союзниками. Вона може з чистою совістю йти на президентські вибори, й наша партійна організація їй це рекомендуватиме.