Iнвестицiйний парадокс
Схоже, це дійсно правда, що Україна — особлива країна, де спростовується багато економічних законів. У всьому світі з шкіри лізуть, щоб створити сприятливий інвестиційний клімат, і тільки тоді відмічають зростання відповідної активності. А у нас можна ледь не до смерті налякати світ реприватизацією, недотриманням законодавства щодо вільних економічних зон і територій економічного розвитку та навіть майже як клас їх ліквідувати. І все нічого. Інвестиції ллються як із рога достатку. І в Секретаріаті Президента небезпідставно розраховують, що 2006 року їхній об’єм становитиме $4 — 5 млрд. І для такого розрахунку, очевидно, є підстави. Тільки в першому кварталі приріст іноземних інвестицій становив $923 млн., що в 3,9 разу більше, ніж у той же період минулого року. У першому півріччі 2006 року динаміка інвестиційних надходжень в Україну також була була позитивною, й у цілому, як повідомила в понеділок заступник міністра економіки Людмила Мусина, їхній об’єм збільшився на 15,9%. І якщо раніше серед інвесторів на першому місці були, в основному, якісь свої люди з Кіпру, то тепер, зі слів заступника міністра, більше всього інвестицій надійшло з Німеччини (приблизно 31%). Але от направлені всі вони були в основному в торгівлю, будівництво й соціальну сферу. А в Мінекономіки мріють про умови, за яких би вони спрямовувалися також в обробляючу промисловість, енергетику й, особливо, в енергозберігаючі технології. Словом, якщо раніше ми раділи всьому, що давали, то зараз стаємо перебірливими. І це ще раз підтверджує, що Україна щодо інвестицій, у принципі, не скривджена. Але, знову-таки, як говориться, не завдяки, а всупереч.
Ось, наприклад, Національний банк України, вустами заступника глави цієї найвпливовішої організації Олександра Савченко, закликає підвищити рівень захисту прав кредиторів у країні. Кому не зрозуміло, що якщо треба підвищувати, то його (цього рівня) явно не вистачає. Та в іншу країну після цього інвестор би ні ногою. А до нас — йде та йде. Савченко говорить про кредиторів: «Вони не захищені ні через суди, тобто можна не віддавати кредит і три-чотири роки судитися, ні через виконавчу службу, ні через міліцію». А його все одно ніхто не чує, хоч банкір прямо вказує, що аналогічна ситуація складається й щодо питання захисту прав інвесторів...
А ось що говорить натуральний іноземний інвестор — директор «Метро Кеш енд Керрі Україна» Аксель Лухі: «Проблема в тому, що іноземні торговельні компанії не можуть отримати землю для своїх проектів. Якщо іноземний інвестор хоче купити або орендувати землю, йому необхідно, передусім, заручитися підтримкою голови області. Після цього необхідно отримати дозвіл від мера міста. Але навіть якщо інвестору вдається все це зробити, отримає він у результаті землю чи ні — залежить від рішення міської ради. І проблема в тому, що рішення мера може не співпадати з думкою більшості депутатів міськради». І, тим не менш, мережа названої компанії складається з десяти центрів оптової торгівлі — трьох у Києві й по одному в Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Донецьку, Львові, Луганську та Кривому Розi. Виходить, українську дорогу, незважаючи на всі перешкоди, той, хто йде, може здолати?
Напевно, все-таки не кожен. Відповідний застережливий месідж надіслала світу (а швидше все-таки він призначений для внутрішньоукраїнського вжитку) в понеділок Європейська бізнес-асоціація. Вона презентувала журналістам чергове видання доповіді «Перешкоди для інвестицій в Україну». У підготовці цього аналітичного документа брали участь члени асоціації — близько 550 компаній, які працюють в Україні. Як відмічають автори, «Перешкоди...» — це не перелік скарг. У ній погляд бізнес-середовища та колективне бачення шляхів вирішення існуючих проблем.
Якщо коротко, то воно полягає в тому, що перебудовувати в Україні треба якщо не все, то дуже багато чого, а починати треба з головного: державно-адміністративної реформи. І тільки після цього можна приступати до справ нижчого порядку — до всіх інших економічних і соціальних реформ, необхідних для залучення інвестицій (у тому числі безпосередньо іноземних). Адже так і сказано: «Державно-адміністративна реформа як основа успішних економічних реформ».
Як підказує Європейська Бiзнес Асоцiацiя, головна реформа може включати формулювання нового підходу державної влади до підтримки приватного сектора, підвищення прозорості влади й доступ до державної інформації, перегляд функціональних, операційних аспектів й організації державної служби, узгодження діяльності спеціалізованих державних інститутів, відповідальних за активізацію інвестиційної діяльності в Україні й т.д. Чи не занадто великий замах, причому на свята святих?
Тим часом європейські бізнесмени не тільки кулаками махають, але й вдаються в наші безпосередні глибини. Наприклад, у рівень зношеності основних коштів в Україні, яка, на їхню думку, на початок ХХI столiття досягла критичної межі, «наслідком чого є неможливість подальшого нарощування економічних і соціальних показників розвитку країни». За експертними оцінками, рівень зносу активних елементів основних засобів, тобто машин, обладнання й транспортних засобів, досягнув 80 — 90%.
Розвиваючи цю думку, співдиректор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бураковський відмітив, що й на старому обладнанні можна виготовляти більш-менш якісну продукцію. Але економічне зростання упиратиметься «в старе залізо».
Звідси висновки: для поновлення вартості основних фондів економіка України потребує, як мінімум, $106 млрд. інвестицій. А якщо ще врахувати, що нам не можна просто топтатися на одному місці, а необхідно ще й розвиватися за рахунок нової техніки й технологій, то, як вважають дослідники Європейської БА, ця сума зростає в декілька разів. (Ще декілька років тому назад українські експерти визначали сукупний об’єм необхідних інвестицій у $40 мільярдів). Схоже, ми вже чинимо не просто по приказці «дають — бери», а керуємося власними зростаючими апетитами.
Але, в принципі, було б непробачною помилкою тримати іноземних інвесторів за «лохів» не при здоровому глузді, які розкидають свої гроші направо й наліво. Цю думку вкотре підтверджує вищезазначене дослідження. Воно вимагає від України підвищити передбачуваність і стабільність законодавчої бази, продовжити дерегуляцію та лібералізацію підприємницької діяльності, удосконалити методи корпоративного керівництва й забезпечити захист прав акціонерів, лібералізувати переміщення товарів і капіталів через кордон, посилити фінансовий сектор. Серед названих у доповіді «перешкод інвесторам» — слабкість законодавства, яке регулює право власності на землю та іншу нерухомість, на інтелектуальну власність, система оподаткування, конкурентні й трудові відносини.
Оцінюючи так звані галузеві проблеми, доповідь приділяє, зокрема, велику увагу паливно- енергетичному комплексу. На думку авторів, відсутність ясності в стратегії, структурі, управлінні та законодавстві негативно впливає на інвестиції, зокрема іноземні, в нафтогазовий комплекс України. Вони підкреслюють, що українській владі доцільно більш чітко визначити структуру й керівництво в нафтогазовому комплексі, оскільки кожен із вказаних елементів створює плутанину для іноземних компаній-інвесторів, бо немає чіткого роз’яснення розподілу відповідальності між Міністерством палива й енергетики та НАК «Нафтогаз України» в структурі й управлінні нафтогазовим сектором. Побоювання потенційних інвесторів викликає також відсутність узгодженої й затвердженої стратегії розвитку цього сектору після 2010 року. На думку дослідників, українській владі необхідно надати іноземним інвесторам повну інформацію про видачу ліцензій на розвідку й видобуток нафти й газу в країні. «Це особливо важливо щодо ліцензування дільниць, на яких будь-яка іноземна компанія, що успішно реалізовувала багаторічну й багатомільйонну програму розвідки, опиняється в ситуації, коли вона зобов’язана взяти участь у відкритому аукціоні для отримання ліцензії на видобуток там, де здійснила розвідку. Така ситуація може значним чином негативно вплинути на іноземні інвестиції в розвідку нафти й газу», — констатується в документі. Між тим, ця проблема точно в такій же самій мірі стосується й вітчизняних компаній, яким таким чином зв’язують руки й ноги. Автори доповіді вважають за необхідне в найкоротші терміни переглянути процедуру ліцензування й законодавство про нафту й газ для усунення цієї проблеми. Крім того, в дослідженні підкреслюється, що скасування (Законом «Про внесення змін у Закон України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» і деякі інші законодавчі акти») встановлених раніше податкових стимулів негативно вплинуло на проекти й перспективні інвестиційні плани. Автори вважають, що владі України необхідно в найкоротші терміни відновити податкові стимули...
Сфера українського законодавства — предмет особливих побоювань потенційних інвесторів. У доповіді спеціальний розділ присвячений невідповідності між Цивільним і Господарським кодексами України. Європейська БА переконана в тому, що порівняно нещодавно прийнятий Господарський кодекс (чинний з 2004 року) не став українським еквівалентом відповідних комерційних кодексів європейських країн, а є лише зводом норм приватного й адміністративного права, якому не вистачає внутрішньої послідовності, через що він мало придатний для регулювання приватних або адміністративних відносин. Вирок інвесторів полягає в тому, що український Госпкодекс повинен бути повністю скасований або хоч би істотно перероблений. Такий акт, на думку дослідників, повинен відповідати Конституції України, її новому Цивільному кодексу й вимогам вільної ринкової економіки.
Немов би улещуючи інвесторів, директор Українського центру сприяння іноземному інвестуванню Ігор Заглада пообіцяв незабаром запустити в Україні механізм досудового рішення суперечок між держорганами й іноземними інвесторами. З його слів, він розпочне працювати в Україні наприкінці третього кварталу. «Зараз відомствами, причетними до цієї проблеми, Мінекономіки й Мін’юстом відпрацьовується такий механізм, і вже вироблений певний алгоритм», — повідомив Заглада. Хоч краще б йому пообіцяти, що держоргани просто перестануть порушувати закони своєї країни...
Природно, критичний настрій авторів доповіді цілком вписується в рамки конструктивної роботи з українським урядом. На прес-конференції віце-президент Європейської Бізнес Асоціації пан Хорхе Інтріаго вказав: «Ми хочемо подякувати уряду й Верховній Раді України за їхню увагу до доповіді «Перешкоди для інвестицій в Україну» й підтвердити: ми готові до продовження співпраці в розв’язанні проблем інвесторів». Щоправда, відповідаючи на питання «Дня» про те, чому ж ця надзвичайно корисна й цілком об’єктивна доповідь, яка була готова ще у квітні, презентується громадськості тільки тепер, пан Інтріаго практично не відповів, пояснюючи випадковим збігом якихось заходів, що раз у раз заважали «розсекретити» положення доповіді.
Думається, в цьому далеко не вся правда. Інвесторам далеко не байдуже, якому українському уряду ляже на стіл їхня доповідь. Хоч Мусіна й стверджує, що політична ситуація в Україні не загрожує притоку іноземних інвестицій, оскільки «законодавче поле для іноземного інвестування вже створене й буде тільки шліфуватися». Чи повірять цьому інвестори, які зазвичай дуже чуйно реагують на будь-яку зміну політичної ситуації? Але заступник міністра запевняє їх: «Побоюватися немає чого. Нехай політики займаються своєю роботою, а економіка нехай працює». І тут із Людмилою Олександрівною не посперечаєшся. Українська практика така: коли політики зайняті суто своїми розборками й економіка залишається поза їхньою увагою, вона може непогано працювати. У тому числі й з іноземними інвесторами...
