Ціновий ланцюг

Примара підвищених у рази житлово-комунальних тарифів (на електроенергію, газ, тепло й квадратний метр) стає чимдалі реальнішою. Відповідна кабміновська нарада розглядала в середу всі можливі варіанти, які можуть переконати громадян у тому, що боляче їм не буде.

Та чутки йдуть попереду будь-яких відкритих дискусій. І радості, звичайно, не викликають. Побоювання щодо можливої ланцюгової реакції, яка призведе до повномасштабного подорожчання всього — від хліба до будматеріалів — виглядають цілком обґрунтованими. І самі чиновники дають для цього вагомі підстави.

Переконуючи журналістів у тому, що підвищувати тарифи на житлово-комунальні послуги доцільно й просто необхідно, заступник міністра будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Григорій Семчук аргументував це тим, що вже настав час для «суцільних» ринкових відносин. Адже житлово-експлуатаційні контори, зрозуміло, теж хочуть їсти. «У цілому, ЖКГ знаходиться в критичному стані, — зазначив він. — Наше ЖКГ не реформувалося вже надто давно, якщо порівняти його з іншими базовими галузями української економіки». Головне завдання реформи, на думку Мінбуду, демонополізація, створення конкурентного середовища. Однак конкретно про це мова, здається, не йде (хіба що всі надії на конкуренцію пов’язуються з такими тарифами, які можуть привабити у цей сектор людей, які шукають не прибутку від надання якісних послуг, а високої ренти). На сьогодні (втім, це було нормою завжди) ціни на житлово-комунальні послуги, за словами Г. Семчука, не відповідають витратам. Але інформації про останні не наводиться, а лише співвідношення між витратами на оплату послуг ЖКГ і доходами населення. На заході воно складає 30%, а в нас — менше 9% (при цьому заступник міністра чомусь забуває навести дані про співвідношення доходів, які, як відомо, навіть і порівнювати не можна). Відтак, збитки галузі в першому кварталі вже склали близько 800 мільйонів гривень. Це вдвічі більше, ніж за відповідний період минулого року. Але чи винні в цьому виключно низькі тарифи? (Варто було б пояснити, в чому тут справа. Чи не надто багато в галузі бюрократів? Чи не забагато також некваліфікованих і не дуже беручких до роботи рядових працівників, які ходять дворами один за одним, наче сонні мухи, й оживають лише тоді, коли можуть сподіватися на «дяку» мешканців? То може зменшити їхню кількість і збільшити платню? Чи не це є ринковим підходом? Чи за призначенням використовуються величезні суми, отримувані від оренди приміщень і від реклами, що розміщується навіть на конвертах із рахунками, які приходять до кожної квартири? Чи взагалі чесний і професійний у цій галузі менеджмент?). Тим часом журналістам доповідають, що темпи приросту дебіторської заборгованості (заборгованість населення, бюджетних підприємств) склали 10% і сягнули вже більше восьми мільярдів гривень. То чи не прагне пан Г. Семчук, підвищуючи тарифи, й надалі нарощувати цю заборгованість, адже зрозуміло, що в такому разі можливість громадян вчасно сплачувати за «нові» послуги анітрошечки не зросте. Хіба що таким чином можна примусити більш добросовісних людей платити за всіх інших...

Про не надто кваліфікований менеджмент ЖКГ свідчать також наведена Г. Семчуком інформація щодо витрачання бюджетних коштів. Виявляється, те, що виділено на забезпечення нормальної роботи ЖКГ, повністю не використовується. Починаючи з 2002 року, в держбюджет було закладено 1 мільярд 189 мільйонів гривень на утримання ЖКГ. Засвоєно 930 мільйонів. «Гроші не використані, тому що тарифи низькі», — говорить Г. Семчук, який ще під час радянської влади навчився «правильно» коментувати будь- який показник. Цікаво б спитати думку з цього приводу Рахункової палати. Адже ще кілька років тому нам говорили, що населення сплачує не більше 80% витрат житлово-комунального господарства. Тепер з’явився новий розрахунок. Згідно з ним 70% роботи ЖЕКів оплачуватимуть населення та підприємства, й лише 30% — держава в рамках так званого перехресного субсидіювання. За середніми підрахунками Г. Семчука та його колег, тарифи на водопостачання підвищаться на 14%, водовідведення — на 49%, теплопостачання — на 114%, утримання житла — на 41%. Відтак, однокімнатна квартира коштуватиме її власнику 130 гривень на місяць, двокімнатна — 245 (+74%), трикімнатна — 319 гривень (+75%).

Водночас національна комісія регулювання електроенергетики запропонувала Кабміну затвердити графік поетапного підвищення цін на електроенергію для населення, де наступним етапом передбачено підвищення тарифів з 1 вересня ще на 25%. Відтак, якщо приплюсувати до цього травневе підвищення, то вийде нескладна арифметика — з вересня електроенергія подорожчає на 50%. Така ж ситуація з газом. Населення вже морально готують до максимального підвищення ціни з 231-ї до 414 гривень за тисячу кубометрів. Остаточно це питання обіцяють вирішити 8 червня. Тим не менш, голова НКРЕ Валерій Кальченко нагадав, що це підвищення аж ніяк не покриє витрати на видобуток вітчизняного газу. Це ж саме стосується й електроенергії.

Однак влада, яка отримала карт-бланш до наступних виборів, почувається впевнено. Обіцянки забуті й тепер з тарифами можна робити що завгодно. Але соціальне напруження (один із його проявів — нещодавні виступи профспілок) урядові не потрібне, й він закликає людей не панікувати. Тих, хто не в змозі буде оплатити послуги ЖЕКів, переведуть на субсидіювання. Попередніх років дотаціями користувалися 46,5 тисяч сімей, а зараз — лише 25 тисяч. Зрозуміло, що відтепер таких сімей стане набагато більше, а всім іншим також доведеться підтягнути паски. Та вже кілька разів відставлений уряд, який одначе за своїм же приписом (висновком Мін’юсту) може виконувати обов’язки в повному обсязі, не боїться відповідальності, тим більше, що регуляторами вартості послуг ЖКГ в Україні, за законом, виступають місцеві органи влади. Вони мають право відмовитись від підвищення цін, але при цьому будуть змушені дотувати відповідні підприємства з своїх бюджетів.

Віце-президент Асоціації міст i громад України Мирослав Пітцик категорично проти такої політики. На його думку, якщо підвищення цін було ініціативою уряду, то він і повинен узяти на себе відповідальність за це перед народом.

Тим часом Мінбуд пропагує автономні системи опалення. Їхнє встановлення обходиться недешево, але за нових тарифів вони можуть бути для споживачів рентабельними, а також гарантуватимуть від повторення в окремо взятій квартирі подій минулої зими в Алчевську. Хоча хто знає... Ніхто й при підвищених цінах не гарантує, що ситуація в галузі покращиться.