Національний склад... дров

У світі ліси займають у середньому 31% площі кожної країни. Для Європи стандартний показник — 25—33 відсотки території. В Україні із 17% загального лісового фонду лише 4,6% перебувають під гарантованою охороною держави. Статистика впевнено вказує, що кількість лісів в Україні якщо не збільшується, то принаймні не стає меншою. Однак уже протягом найближчих 30 років національний лісовий фонд України може зникнути без можливості відновлення в майбутньому. Така перспектива, схоже, не турбує Державний комітет лісового господарства, тому на захист дерев стають громадські організації.

Ліси — одне з найбільших і найцінніших національних багатств України, завдяки якому українці мають унікальні можливості для рекреацій, а держава — стабільний клімат. Утримання, охорона й догляд лісу покладені на Державний комітет лісового господарства України. Але складається враження, що із захисника Держкомлісгосп перетворився на лісника, дроворуба й продавця деревини в одній особі. Так за роки незалежності унікальні лісові фонди дедалі більше перетворюються на звичайні склади дров і джерело прибутку окремих людей.

В Україні дозволені два типи вирубування лісів — для головного використання й санітарна рубка. Перша призначена для отримання якісної деревини в чітко визначених місцях і кількості, також передбачає сплату податків за знищення живих дерев; друга — для дерев хворих, дуплистих, усохлих, яка проводиться лісниками без оподаткування. «В Україні дедалі більше поширюється тенденція до безконтрольного вирубування зелених насаджень, — розповідає директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко. — Вирубуються, здебільшого, повноцінні ліси, натомість нові насадження часто хворіють, тому так і не перетворюються на справжній ліс. Зафіксовані випадки, коли хвойні дерева були насаджені в такому біогеоценозі, де можуть рости виключно дорогі й рідкісні породи дерев: не стало ні рідкісних, ні сосен». У маленьких містах нові посадки часто роблять на місцях звалищ чи на інших малопридатних для вирощування дерев землях.

Як показує статистика, найціннішу деревину — круглі стовбури — отримують і з санітарної вирубки так само, як і головної. За словами Володимира Борейка, це свідчить або про різке погіршення стану українських лісів, або про те, що санітарним вирубуванням називають незаконне масове винищення лісового фонду. «При аналізі походження деревини з'ясувалося, що основна маса стовбурів іде на ринок не із традиційних лісових регіонів, із Полісся, а... з Києва, — говорить Володимир Євгенович. — Коефіцієнт виходу деревини, наприклад, у Волинській області складає 1,3, усього по Україні — 1,5, а в Києві сягає аж 4».

Лісовпорядкування відбувається раз на десять років, остання інвентаризація лісів відбулася 1998 року. Тоді було зафіксовано небувалий ріст площі лісів — із 14% вона раптом сягнула 17%. Подію помітили й зраділи, а потім з'ясувалося, що разом із лісами порахували й лісосмуги, і практично всі зелені насадження країни, а реально позитивних зрушень так і не відбулося.

Лісники Карпат стверджують, що з лісами все добре, із дозволеного розрахункового приросту (кількість дерев, що виростають за рік і які можна вирубувати) вони вибирають лише 20 — 30%, і цього вистачає. «Як показала перевірка, дерева приросту здебільшого знаходяться у важкодоступній гірській місцевості, — пояснює представник Української коаліції «За дику природу» Олег Листопад. — Забирати їх звідти просто незручно. Тому частину лісового фонду місцеві хазяї вирубують на непередбачених для цього ділянках».

Те ж саме відбувається й з так званими санітарними рубками: у п'яти гірських районах, де проводився моніторинг, виявилося, що санітарними вирубками заготовлено вдвічі більше лісу, чим заготівлею головного користування. Або ще один приклад: 2004 року головний лісник Закарпатської області виписав фальшиві квитки на суцільну санітарну вирубку. Такі дозволи зазвичай видаються після експертизи лісопатологів, яка засвідчує, що певна територія переповнена шкідниками й вилікувати дерева неможливо. За словами Олега Листопада, експертизи не було, ліс вирубали, а до кримінальної відповідальності за це нікого не притягли. Більше того: в новому Земельному кодексі України передбачена передача до п'яти гектарів лісових угідь у приватну власність громадян та юридичних осіб — щоправда, із згоди місцевої влади. Таку згоду організувати зовсім не важко, тому вже тепер здебільшого саме приватні компанії вирубують дерева на купленій території.

Ще одна болюча проблема, яка турбує екологів, це — зменшення кількості заповідників і заказників. Серед цивілізованих країн Україна займає передостаннє місце з екологічної турботи про лісовий і заповідний фонд — поступається нам тільки Афганістан, якому зараз, вочевидь, трохи не до заповідників. А випереджають Україну деякі держави Африки, де з охоронних зон, незважаючи на величезну вартість проектів, виносять шкідливі для природи елементи цивілізації, наприклад, високовольтні лінії електропередач.

2005 року указом Президента заповідна справа була визнана пріоритетною, передбачалося розширення мережі заповідних зон і заказників, об'єктів лісового господарства, які перебувають під охороною держави. Екологи в один голос стверджують, що Держкомлісгосп України та його обласні управління не тільки заважають створювати нові лісові заповідники й національні парки, а й добиваються закриття лісових заказників, таким чином — саботують указ Президента про розвиток заповідної справи. Низку таких господарств було виведено з-під державної опіки: останніми роками закрито майже 20 заповідних територій у Львівській, Рівненській, Черкаській, Івано-Франківській областях. Своєї черги чекають і заказники місцевого значення в інших регіонах.

У Держкомлісгоспі інформацію екологів не заперечують і навіть схвалюють виведення питання на громадський огляд. Однак на кілька неточностей усе-таки звертають увагу. За словами першого заступника голови комітету Анатолія Бондаря, немає фінансової різниці між вирубкою головного користування й санітарною, адже за останню також сплачується податок. А закриття заповідних зон у Західній Україні Анатолій Омелянович пояснив просто: ліс там уже старий, рідкісні породи дерев, заради яких була створена охоронна зона, давно вивелися, на певних територіях розташовані лікарні чи інші заклади, де бувають люди. Тому закриття цих територій є закономірним і шуміти нема чого.

Кардинально змінити ситуацію зі знищенням національного багатства дуже складно: ліси ростуть не за один день. Однак екологи вважають, що варто знищити монополію Держкомлісгоспу на всі види діяльності з лісом і розділити відповідальність, як було раніше, за вирощування, вирубування й продаж деревини. До управління лісами треба залучати місцеві громади, особливо в Прикарпатті, адже лісовий фонд здебільшого недоступний місцевим мешканцям не тільки для користування, але й для елементарного контролю над діями влади.