Як поставити бюджет на службу людям?

Нині народ отримав купу обіцянок про соціальний рай після виборів. Проте, як свідчить попередній досвід, реальність, очевидно, буде зовсім іншою. Як запровадити систему, за якої передвиборні обіцянки не виходитимуть за межі можливого, а їхні автори відповідатимуть за кожне своє слово? Про це в інтерв’ю з головою парламентського підкомітету з питань пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, уповноваженим представником Народного блоку Литвина в ЦВК Василем НАДРАГОЮ.

— Уже кілька років бюджети нашої країни називають соціально орієнтованими чи просто соціальними, але більшість людей практично не відчуває позитивних змін? Чи можлива в Україні «революція» в системі перерозподілу бюджетних коштів, яка б зробила соціальне забезпечення більш прозорим і зрозумілим?

— Якщо ми хочемо бути справжньою європейською країною, нам украй необхідні ефективні інструменти справедливого формування державного бюджету. Кожна категорія населення має бачити перед собою чітку перспективу. Найманим працівникам, пенсіонерам, студентам, інвалідам бюджет так чи інакше має забезпечувати рівень споживання, необхідний для достойного життя. І приймаючи бюджет, ми маємо думати над тим, як до цієї планки наблизитися. Для цього в країні мають бути запроваджені соціальні стандарти, які повинні знаходитися в основі формування бюджету. А тоді вже можна обраховувати податки, укладати баланс доходів і видатків, в тому числі на охорону здоров’я, освіту тощо. Але сьогодні в Україні існує проблема не тільки з виділенням бюджетних коштів, а й з отриманням їх конкретним одержувачем. Тому наступний уряд повинен зробити все для того, щоб гроші надходили вчасно, а не тоді, коли заманеться якомусь чиновникові. Дуже показовою є ситуація з бюджетом-2005. Якби не продали «Криворіжсталь», то він міг луснути, як мильна бульбашка, і країна виявилася б фінансовим банкрутом.

— На щастя, цього не сталося, але й без того складається враження, що гуманітарна сфера фінансується виключно по залишковому принципу?

— Це дійсно так. Останнім часом ми спостерігаємо дивну ситуацію, коли при загальному збільшенні розміру державного бюджету, це майже ніяк не позначається на рівні життя простого вчителя і медика. На жаль, Кабінет Міністрів чомусь визначає зовсім інші пріоритети державного фінансування. Скажімо, лише за останній рік фінансування податкової служби збільшилося на 229% (на 700 млн. грн.), Генеральної прокуратури, суддівства, РНБО — на 180—195%. Очевидно, пріоритети в соціальній державі мають бути іншими.

— Що потрібно, щоб держава нарешті згадала про необхідність фінансувати освіту?

— Про вчителів говорять з усіх високих трибун, наголошуючи на їхній значимості для суспільства. А як це позначається на їхній добробуті? Учителям потрібні не порожні обіцянки, а виконання зобов’язань, узятих на себе державою. Конституційне право вчителів одержувати за свою нелегку працю заробітну плату, що їм належить, повинно нарешті реалізовуватись, а не залишатись передвиборчою обіцянкою.

Один із кроків на цьому шляху вже зроблено. Нещодавно було внесено зміни до Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України «Про освіту» педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів». Цим документом пропонується виплатити вчителям борги із заробітної плати відповідно до статті 57 Закону України «Про освіту», згідно з якою зарплата педагога має бути удвічі вищою від середньої зарплати працівника, зайнятого у промисловості. Для реалізації наміченого за п’ять років буде потрібно 11 мільярдів гривень. І хоч ця сума є досить обтяжливою для бюджету, особливо враховуючи нинішній спад в економіці, зростання цін та інфляцію, її все-таки необхідно вишукати.

— Очевидно, що кардинальних змін потребує і медична система?

— На думку більшості медиків, абсолютно здорових підлітків у нашій країні практично немає, а відтак немає і здорових призовників, студентів, дорослих людей. І ця ситуація є катастрофічною. Одним зі шляхів виходу з такого принизливого для країни становища є відновлення ефективної системи дитячого оздоровлення. Зараз ця практика в нашій країні зводиться, на жаль, лише до організації роботи дитячих таборів, а тема цілорічного санаторно- курортного оздоровлення дітей навіть не обговорюється. Хоча, як відомо, підлітковий вік є одним з найважчих періодів життя людини, і особливо в нашій державі, бо треба брати до уваги і постчорнобильські наслідки, і екологію, і нинішній рівень споживання громадян, який не дає змоги дітям повноцінно фізично розвиватися.

Зараз, до речі, немає коштів для придбання путівок для дітей, які потребують профільного лікування. Хіба це нормально? Тому тут теж необхідно впроваджувати революційні заходи, щоб створити якісно нову ефективну систему.

— Які ще соціальні напрямки, що потребують найбільшої уваги, ви б виділили?

— На жаль, нині не можна стверджувати, що в Україні є реальна, профінансована державна програма забезпечення молоді житлом, а це є фундамент розвитку суспільства. Влада на місцях повинна виділяти землю під молодіжне будівництво без будь- яких зволікань, без так званих внесків на соціально-економічний розвиток, розвиток інфраструктури та інші надумані програми. Подібну практику слід негайно припинити. Однією з головних засад вирішення цієї проблеми є збільшення обсягів кредитування та здешевлення кредитів.

Також кардинальних змін потребує і система фінансування культури і науки. Дуже часто їх фінансують за залишковим принципом. А це неприпустимо. Як може країна розраховувати на успіхи в майбутньому, не створюючи належні умови для гармонійного розвитку свого суспільства. Консервуючи застарілу систему розподілу коштів для соціальної сфери, ми позбавляємо перспективи і себе, і наступні покоління. Повторюю, що без запровадження соціальних стандартів нам не вдасться досягти вкрай необхідних змін.

— Як діятиме система соціальних стандартів?

— Насамперед вона передбачає впровадження нової ідеології в стосунках між громадянами і державою. По суті, це — нова ідеологія життя. Лише за такої системи можна здійснити плановий підхід до розв’язання проблем суспільства. Так живе весь цивілізований світ: французи, німці, англійці і громадяни інших країн, які давно вже взяли за основу принципи соціальних стандартів. На відміну від них, ми маємо систему соціальних мінімумів, які нині повністю девальвовані, бо розроблялися ще в середині 90-х років минулого століття і відтоді не змінювалися. Але навіть тоді ніхто з розробників не пробував на них прожити. Іншими словами, система, яка сьогодні існує в Україні є принизливою. Складається таке враження, що її основною метою є подачки громадянам, спрямовані на те, щоб вони своїм невдоволенням не заважали високопосадовцям займатися своїми справами.

— Ми бачимо, що основним інструментом ведення політичної боротьби сьогодні залишаються маніпуляції на соціальних проблемах суспільства. Очевидно, що це зовсім не сприяє справжнім змінам?

— Дійсно, нинішні виборчі перегони засвідчують, що багато які політичні сили лише спекулюють на проблемах громадян, і навіть не намагаються їх вирішувати. А вихід із ситуації зовсім поруч. Один раз і назавжди знищити можливості для спекуляції можна, коли буде прийнята система соціальних стандартів. За таких умов суспільству буде зрозуміло, які зобов’язання взяла на себе влада. І чергове збільшення пенсій сприйматиметься як виконання обіцяного, а не як подачка. Не виконав обіцянок, не досяг соціального стандарту — закінчився як політик. Простіше кажучи, соціальні стандарти дозволяють контролювати роботу влади, а саме це людям необхідно на даному етапі.