Чим далі в ліс...
Мати рідна, що ж це робиться? До виборів місяць, а політики персонально й партії; взагалі вже набридли гірше від печеної редьки. Ви подивіться на їхню рекламу: в одних роликах зайчика, схожого на президента, б’ють по голих сідничках чи то батогом, чи то різками, в іншому — дівчину в машині ґвалтують, у третьому садистка-вчителька дитя з класу не випускає. І скрізь темрява, криза, зрада, реваншисти й інші погані громадяни. І заклики: повернутися назад, йти далі, повернути смертну кару… загалом, «стратити не можна помилувати», і в кожної партії — своє рішення щодо коми. Народ тихо дуріє біля телевізорів, який уже ні вранці спокійно не подивитися через енергійних політиків, що закликають під свої знамена, ні ввечері. І, що зовсім сумно, ця політична окупація телеекрана — лише початок. А душі хочеться чогось світлого і доброго, як у дитинстві, коли голосувати ще не можна було…
Проте був протягом тижня мотив і на політиків подивитися по-людському. «НТН» зробив розширений сюжет про політиків і собак. У ньому показали, в кого з відомих політперсон який пес, і розказали, яку собачу породу їм варто б любити — на думку астрологів. Дуже цікаво. І знаєте, судячи по очах політиків під час їхнього спілкування зі своїми чотириногими улюбленцями, вони їх справді люблять. Політики, спілкуючись із електоратом, згадуйте своїх собак, ефект буде приголомшуючим!
У підсумковому «ТСН» («1+1») також продовжили тему «політики поза політикою». Цього разу «піддослідним» був Олександр Мороз. Його представили як любителя краваток і якісних інтриг. Із першим він погодився, друге — намагався спростувати. Вийшло непереконливо.
А загалом новини тижня — й економічні, й політичні — глядачів не радували. Міністр економіки хотів було піти у відставку. Одні кажуть — до виборів, інші — на знак протесту проти газових домовленостей. Ці газові домовленості щосили використовуються для прокачування електоральних мiзків. Ті, хто не в Кабміні, стверджують, що розкрити таємницю легендарної посередницької газової структури — раз плюнути, і взагалі все давно відомо, по персоналіям. Але називати причетних до «міжнародної змови» чомусь не поспішають. Зате вертять гостру тему в усіх напрямках під себе. Хтось готовий вступити в коаліцію з нинішньою владою, явно виставляючи нездійсненні вимоги розірвати газові угоди; хтось нікуди не вступає, користуючись гарячою можливістю сказати своє «ай-яй-яй». Тут іще Туркменія додала свої «п’ять копійок». Говорить, мовляв, ми їй винні. Наші спростовують — не винні й погрожують відмовитися від прямих поставок туркменського газу по новій ціні. Туркменбаши, напевно, просто трясеться від страху з цього приводу… А Росія тим часом упевнено рухається до своєї мети — будь-якими шляхами монополізує євроазійський газовий ринок. Їй наша лайка з Туркменістаном — те, що треба.
Проте нам і без геополітики є над чим голову ламати. Тут ось несподівано для тих, у кого немає свого даху над головою, звалилася несподівана напасть у вигляді скандалу з будівельною пірамідою «Еліта- центр». Для обдурених новоселів, які ними не стали, це трагедія. Але до чого ж вправно під носом у чиновників і правоохоронців стягнули мільйони «індивідуальних інвестицій»! Програма «Спецкор» (Інтер), яка намагалася провести хоч якесь розслідування з цього приводу, залишила більше запитань, аніж відповідей. Як це співробітник одного з банків міг погоджуватися на видачу кредитів на одну й ту ж квартиру? Чому нотаріус «ні в чому не винен»? Навіщо тоді взагалі він потрібен у цьому ланцюжку? Тепер ось шукають. Але не тільки тих, хто безпосередньо причетний до суперафери, але й тих, хто явно брав участь, але залишився в тіні, й тих, кому це вигідно з політичного погляду. Тобто хто з конкурентів сьогоднішнього столичного мера більше за інших зацікавлений у такому скандалі. Цинічно? Безумовно. Адже працює, а ставки високі.
А ось Анатолій Борсюк у «Чорним по білому» («1+1») вирішив з допомогою експертів розібратися з політичним і соціальним програмуванням. У передуючому обговоренню документальному міні-фільмі Стаса Ясинського глядачам повідомляли про те, що за допомогою певних технологій «можна викликати хвилювання й безладдя» на певних територіях, а можна просто прибрати конкурентів із, наприклад, вподобаного приміщення — зробити так, щоб самі пішли. А експерти стверджували, що все це, швидше, міф, що на державному рівні таких програм немає, та й фахівці якось «розсмокталися» на неосяжних просторах колишнього Союзу. Проте «є багато всяких фірм, у них багато «творчих» працівників, їм це може бути цікаво». Ось як! Різні «психотронні іграшки» — генератори й інше — це, виявляється, творча «самодіяльність», не більше. А держава тут ні до чого. Вам полегшало? Особливо цікавими були розцінки на «спецпослуги», забиті в кошторис однієї з виборчих кампаній, що мала місце бути в Росії. Там ця «самодіяльність» визначена цілком відчутно, в цифрах із багатьма нулями. А, як відомо, «скопіювати» те, що випробувано в Росії, — відома стратегія наших політиків. Яким, чесно кажучи, не дуже й складно «спихнути» і залежаний товар, а якщо вже обставити красиво, так із технічними термінами… загалом, як порадили нам у «Чорним по білому», єдиний порятунок від психотронних нападів — розвинути свій інтелект до такого рівня, щоб мозок сам автоматично відкидав усе це атакуюче лушпиння, зберігаючи таким чином свою невинність. Загалом, «Ні насильству над мозком»! До речі, чим не лозунг для якоїсь політичної партії?
