Демократично та стильно

Він відбувся за підтримки Посольства Фінляндії в Україні, Італійського інституту культури, Фонду сприяння розвитку мистецтв і Джаз-клубу — офіційного представника корпорації «YAMAHA» в Україні. Автор проекту та директор фестивалю — соліст Національної філармонії України Андрій Остапенко. Протягом трьох днів у рамках фесту проходила виставка музичних інструментів фірми «YAMAHA». У фойє Філармонії пройшли концерти та майстер-класи знаменитостей, відбулися виступи студентів Харківського державного університету мистецтв (клас професора В. Доценка); лауреата I Міжнародного конкурсу гітаристів «ГітАс» (Україна, 2005) Сергія Урюпіна (Росія).

У заключному концерті брали участь Олег Бойко, Євген Мітін, Андрій Остапенко (Україна), а також Юусо Ніємінен (Фінляндія) та Карло Маркіоне; солісти виступали в супроводі Симфонічного оркестру Національної філармонії України під орудою Ігоря Палкіна.

Гітара — інструмент особливий. І приваблює вона передусім своєю універсальністю, багатими барвистими можливостями, багатогранністю прийомів досягнення повноти звуку. Звук гітари не має великої сили, але при цьому він не тільки добре поєднується зі звучанням інших інструментів і людським голосом, але й може деякою мірою імітувати та замінювати їх. Така «спорідненість» додає її звучанню невимушеності та природності. Гітару люблять усі: небагато знайдеться людей, які відчувають антипатію до звучання цього інструмента.

Історія гітари налiчує майже тисячу років. Широко відома в Іспанії ще з ХI—ХII століть, гітара застосовувалася для сольної гри, ансамблів й акомпанементу співу, супроводжувала фламенко, стала майже народним інструментом. Невдовзі гітара з’явилася в Італії та по всій Європі, а також в Америці. З середини XVIII століття гітара набула особливої популярності в Європі. Особливий підйом гітарне мистецтво пережило в перші десятиріччя XIX століття, коли було створено багато сольних і ансамблевих творів для гітари, в тому числі — кращими композиторами того часу. Відомо, що гітарою віртуозно володів великий Паганіні. Новий розквіт гітарного мистецтва розпочався в 20-ті роки XX століття, коли іспанський гітарист Ф. Таррега утвердив значення гітари як сольного інструмента. Твори для найвизначнiшого гітариста А. Сеговії створили багато видатних композиторів Західної Європи. Гру на гітарі викладають у консерваторіях й інших навчальних закладах усього світу.

У багатьох країнах є об’єднання гітаристів, які випускають бюлетені, влаштовують концерти та конкурси гітаристів. Багато виконавців — автори переконливих транскрипцій; таким чином, усі неперевершені шедеври репертуару для інших інструментів не лише доступні гітаристам, але й набувають нового звучання й особливого шарму. Винахідливість сучасних виконавців і можливості гітари дозволяють виконувати транскрипції творів, спочатку створених для інших інструментів.

У концертах нинішнього фестивалю було представлено музику різних епох, старовинну, класичну — і сучасну: від Г. Телемана до Е. Морріконе; оригінальні твори для гітари — і перекладені. При цьому всьому, що важливо, будь-яка музика звучить на гітарі доволі природно. Наприклад, сонати Д. Скарлатті, створені кілька століть тому і для іншого інструмента, звучали так само свіжо, актуально та природно, як сучасні мелодії з музики до кінофільмів. Гітара — абсолютно самодостатній інструмент, демократичний і водночас стильний, незамінний для фламенко і деяких інших напрямків у музиці, гітара володіє зрозумілою для всіх чарівливістю, якої бракує іншим академічним інструментам. Українську школу гри на гітарі називають порівняно молодою, але при цьому вона вже всесвітньо відома. Географія фестивалю цього разу представила публіці дві дуже різні традиції виконання на гітарі: на відкритті фестивалю виступив лауреат міжнародних конкурсів італієць Карло Маркіоне — один із кращих сучасних гітаристів (у минулому році на гітарний фестиваль приїжджав його співвітчизник — Паоло Пегораро), а наступного дня відбувся сольний концерт Юусо Ніємінена (Фінляндія) — також лауреата міжнародних конкурсів і артиста, який гастролює.

Один із кращих сучасних гітаристів К. Маркіоне народився в Римі в 1964 р., грі на гітарі почав учитися в 10 років, у 1983 році з відзнакою закінчив консерваторію Санта Чечілія в Римі. Маючи інтерес до старовинної музики, він відвідував спеціалізовані курси, де вивчав i музику епохи Відродження і бароко (цим, ймовірно, і пояснюється те бездоганне почуття стилю, з яким Маркіоне трактує старовинну музику). Він — лауреат багатьох конкурсів, учасник європейських фестивалів і майстер-класів, активно концертує, як соло, так і в супроводі оркестрів, і у складі камерних ансамблів. Зараз він професор трьох музичних вузів: у Хорватії, Голландії та Німеччині, а живе в Берліні.

Перше відділення концерту було присвячене старовинній музиці: прозвучали дві сонати Скарлатті (спочатку створені для клавесина); Г. Телеман, Фантазія сі-бемоль мажор для скрипки соло; чарівна і неосяжна за художнім змістом Чакона Баха (усе в транскрипції самого К. Маркіоне). У другій половині вечора Маркіоне виконав «Россініану» М. Джуліані та кілька творів Е. Морріконе.

Інший гість фесту — Ю. Ніємінен теж займався диригуванням і вокалом. Програма фінського гітариста була присвячена іспанській музиці. Якщо італійському гітаристу вдалося створити в залі медитативний, самозаглиблено-філософський настрій, то Ніємінен більше приділяв уваги іншій «іпостасі» гітари: темпераментній, видовищно-барвистій. Програма його концерту складалася з творів Х. Родріго та М. Понсе.

Захоплення публіки було зрозумілим. Але публіка здавалася трішки легковажною; було помітно, що музикантам час від часу після закінчення гри хотілося продовжити чаклунство звучання, якоїсь миті тиші після закінчення чарівної музики. Однак публіка радісно розпочинала аплодувати, не чекаючи, поки артист прибере руки від інструмента.

Професійні гітаристи, які сиділи в залі і жадібно вивчали манеру гри зарубіжних артистів (палкі дискусії на цю тему продовжувалися й після концерту), були у захваті та вказували на різницю двох раніше незнайомих киянам виконавських шкіл при їхньому рівноцінному художньому рівні. Ця музика немов звільнює душу від непотрібних хвилювань, зайвих клопотів, неприємних спогадів.