P.S.

Цінність пропонованої статті Сергія Гейка — в тому, що вона спонукає до роздумів над витоками тоталітарної спадщини ХХ століття, привертає увагу до внутрішньої суперечності у поглядах будь-яких революційних діячів (не тільки декабристів). В той же час є в статті певні твердження, що відзначені тенденційністю, через що з ними важко погодитися. Таке враження, що автор переконаний: виступ 14 грудня 1825 був лише особистою ініціативою декабристів, мало не авантюрою, а не став відповіддю на об’єктивну соціально-політичну кризу режиму Олександра I останніх років правління (згадаймо Аракчеєва!). Крім «радикального» крила декабристів (Пестель), існували ще центристські та ліберальні течії (Микита Муравйов) — автор залишив їх поза увагою. Приписуючи декабристам «утопизм», С.Гейко підводить (таке враження) читача до думки: навіщо взагалі було виступати? Погляд вельми суб’єктивний: під цим радо підписався би і сам Микола II I нарешті: правда, що революціонерам (декабристам в тому числі) слід було краще знати свій народ. А до реформаторів (і ХIХ століття, і сучасним) ця істина не відноситься?