Підперезавшись етнікою

Український сад — це не лише сукупність плодових дерев на території нашої країни. Думається, це збірний образ українських традицій, стрижня національної культури, символ збереження та примноження ментальної інформації, що передається з покоління до покоління. Сад може бути не тільки за вікном. Він у нас. І, відповідно, в зовнішніх виразах нашої самобутності — в мові та вимові, в ході та виразі обличчя, в їжі та оформленні квартири. І, звичайно ж, у одязі. Завдяки своєму смисловому наповненню, костюм, залишаючись матеріальним продуктом, виконує культурні та духовні функції. Кожний костюм, у залежності від походження своїх деталей, несе те чи інше смислове навантаження. Що означають символи національного українського костюма, які й сьогодні з задоволенням використовують модні дизайнери?

Основні елементи традиційного українського одягу походять із часів Київської Русі. Це домоткані тунікоподібні сорочки, прямокутний орнаментований пояс, плетені й ткані пояси, вузькі полотняні чоловічі порти, рушникоподібний жіночий головний убір. Нашим предкам доводилося одягати ті чи інші аксесуари з метою вираження себе як частини певної соціальної групи. Тобто, незаміжні дівчата повинні були виглядати зовсім не так, як заміжні, а буковинські — зовсім не так, як слобожанські. Чоловічий одяг розрізнювався за регіонами способом одягання сорочки — заправленої або ж на випуск. Також локальна специфіка сорочки виявлялася у способах приєднання рукава, в розмірах і формах плечової вставки, рукавів і вшитих у рукав клинців, у різноманітних зборках рукава та горловини, в оформленні комірця й манжетів.

Незаміжні дівчата з часів Київської Русі й до кінця ХIХ століття носили розпущене волосся з прямим проділом. Під час роботи волосся заплітали в одну або дві коси. На Прикарпатті існував звичай подовжувати волосся штучними пасмами червоної вовни. Гуцулки вплітали в косу нитку, на яку нанизували ґудзики. Полтавські дівчата іноді заплітали одну велику й багато маленьких кісок. Способи заплітання та закріплення були дуже різноманітними, але в усіх регіонах існував звичай прикрашати голову квітами й вінками. Гуцулки, наприклад, плели вінки зі стеклярусу, різнокольорових стрічок, штучних квітів і павиного пір’я. Цей витвір мистецтва називається карабуля. На Гуцульщині також збереглися чільця — кілька тоненьких орнаментованих пластинок, що спадають на лоб. Цей головний убір дуже нагадує старовинні прикраси часів Київської Русі.

Заміжні жінки були скромнішими у своїх зачісках і головних уборах. «За давнім звичаєм, вони не заплітали волосся в коси, а, розділивши пополам, зав’язували в джгут і завивали в плоский клубок на потилиці», — розказує етнограф Т. Ніколаєва. Пізніше ця зачіска звелася до простого закручення у вузол, який зручно сховати під головний убір. Коси заплітали лише жінки Подністров’я та Бойківщини, надіваючи зверху кольоровий чепець, прикрашений великими шпильками. Вийти на вулицю з непокритою головою для заміжньої жінки вважалося великим гріхом.

Для більшості українців назви деталей традиційного костюма загадкові та незрозумілі. Мало хто знає, що таке відлога чи запаска, хоча всі зустрічали ці слова в літературі. Запаски, які складалися з задньої та передньої частин, носили на стегнах українські жінки. Фактично, це той же фартух. Переважно їх робили з вовни. У будні одягали чорну чи синю запаску з сукна, а на свята — червону або зелену, з орнаментом. А відлога — це капюшон, який пришивався до верхнього одягу на випадок негоди. Кожух ми сьогодні називаємо дублянкою (зимовий одяг із овечих шкур вовною всередину). Кожухи прикрашали вишивкою, аплікацією з кольорової шкіри, нашивкою з яскравих плетених шнурів, китичками й іншою гламурною фурнітурою. Були вони прямими, розширеними до низу чи приталеними. Словом, найрізноманітніші дублянки, що ввійшли в останнє десятиріччя в моду, лише добре забуте старе.

Довгий час українці обходилися без брюк. Тільки з появою їзди верхом виникла потреба в цьому одязі. Ще в середині ХIХ століття штани дозволялося одягати лише після досягнення соціально-вікової зрілості — після 15 ти років. У західних і північних областях країни існували гачі — вузькі штани. Запорізькі козаки, а потім і всі жителі Східної та Центральної України носили шаровари.

Тепер кілька слів про аксесуари. Витворами мистецтва були в наших предків пояси. Знать носила шовкові пояси з використанням золотої та срібної ниток, вставляла в них коштовні камені й передавала у спадок. На поясах зображали різноманітні знаки — обереги, символи, емблеми, в ХIХ столітті іноді вписували ініціали чи ім’я власника, а то й коханого чи кохану, дату та місце народження. «Вийти на вулицю без пояса означало скомпрометувати себе», — розказує Т. Ніколаєва.

Популярні сьогодні сережки- кільця наші прапрабабусі одягали з нагоди трауру, як найскромніші й непоказні. Повсякденні та святкові сережки були найхимернішої форми, наприклад, у форми качечок. Носили також півмісяці, ягоди, груші, маківки, метелики... Звичайно, не справжні, а з міді чи срібла, рідше — з золота. Дівчатам проколювали вуха ще в два роки, втратити сережки вважалося великим нещастям. Із намиста найпопулярнішими були коралі, їм навіть приписувалися лікувальні властивості. Крім того, носили намисто зі скла, бурштину, перлів, граната, смальти. Жительки Західної України прикрашалися нанизаними на нитку ягодами. Носили українки також бісерні прикраси та прикраси з монет. У гуцулів збереглася архаїчна нашийна прикраса культового призначення — згарди. У один, два чи три ряди нанизувалися хрестики, між якими чіпляли трубочки або спіральки, зігнені чи скручені з латуні або міді.

Український костюм у всьому своєму різноманітті став невичерпним джерелом натхнення для сучасних дизайнерів. Тільки на гуцульських аксесуарах можна вибудувати десяток колекцій. Особливо активно за національну тематику взялися молоді дизайнери, очевидно, вважаючи її безпрограшною. Так, на останніх «Сезонах моди» в дефіле «Нові імена» на українському колориті була вибудувана рівно половина колекцій — дві з чотирьох. Наймолодша учасниця Олеся Теліженко представила варіацію на тему слов’янського костюма. Дизайнери Молчанова/Чава зобразили таких собі гуцулів XXI століття — хутро, традиційні вишивки, чорно-білий колорит... Апофеозом став вихід на сцену соліста групи «Мандри» Фоми в полотняному костюмі пастуха. Безумовними лідерами у вдалому зверненні до етніки вважаються Лілія Пустовіт, Оксана Караванська, Роксолана Богуцька, Ірина Каравай.