Тлумачі
Сподівання деяких політичних сил на те, що діяльність Конституційного Суду України зупиниться як мінімум до наступних парламентських виборів, мабуть, не справдяться. Призначення Президентом України за своєю квотою трьох членів суду довело загальну чисельність суддів до 14-ти, що дозволяє відновити конституційне судочинство. Але чи зможе суд розглянути конституційне подання глави держави щодо недоторканності депутатів місцевих рад, то є ще питання, бо для повної дієздатності суддів і суду необхідно новопризначених суддів привести до присяги у Верховній Раді України.
А саме Верховна Рада і не визначилася з кандидатурами на чотири вакантні посади суддів.
Віра в справедливий суд не зросла у свідомості українських громадян, а ст.8 Загальної декларації прав людини нікому, окрім правознавців та окремих студентів, практично невідома. Саме ця стаття гарантує кожній людині поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення основних прав, наданих Конституцією та законами.
Закон України «Про Конституційний Суд України» визначає, що діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повноти і всебічності розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень. Водночас усім відомо, як половина суддів цього суду визначила два терміни перебування тепер уже екс-президента України Л.Кучми на посаді глави держави за один, заручившись при цьому доктринальним тлумаченням вчених відомої правничої академії у східній столиці України. Нас усіх щиро переконували, що Леонід Данилович упродовж першого терміну, за його словами, вчився на президента, а впродовж другого вже був ним... Заради справедливості слід зазначити: деякі судді КС як на той час висловлювали окрему думку щодо цього питання, так і пізніше визнавали, що це рішення не сприяло зміцненню авторитету Конституційного Суду України.
Конституційний Суд є однією з головних ланок у правовій системі будь-якої демократичної держави. Функціонування такого суду конституційної юрисдикції стало ще одним свідченням сприйняття Україною європейського права та стандартів дотримання прав і свобод людини і громадянина.
Та чи й справді нова ланка в системі захисту прав запрацювала у повній відповідності до проголошених принципів судочинства?
«Афганець» Олег Ананченко звернувся до Конституційного Суду з конституційним зверненням про офіційне тлумачення окремих статей Конституції України, Європейської конвенції про захист прав і свобод людини 1950 року, Віденської конвенції про право міжнародних договорів, законів України «Про вибори народних депутатів України», «Про інформацію» та Цивільного процесуального кодексу України. Керівник секретаріату Конституційного Суду України відмовив у направленні його звернення в Колегію суддів Конституційного Суду України, однак таке право чиновника не передбачене саме цим законом. Оскарження дій цього чиновника у київських судах завершилось тим, що його скарга була визнана такою, що не підлягає розгляду в суді. Але вимога скарги про зобов’язання секретаріату Конституційного Суду направити звернення до Колегії суддів для розгляду була абсолютно законною. Зрозуміло, що є виписана законом процедура звернення до Конституційного Суду, але чи законна відмова керівником секретаріату, до повноважень якого не входить ні розгляд звернення по суті, ні оцінка на відповідність закону? Мабуть, що ні.
Іншим прикладом відмови надання офіційного тлумачення законів є рішення Конституційного Суду України, яким упродовж уже восьми років керуються і судді, і секретаріат суду. Конституційний Суд під головуванням Німченка В.І. 06.11.1997 розглянув питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційними зверненнями громадянина Подбреського Б.В. Суб’єкт звернення просив надати офіційне тлумачення абзацу 7 преамбули, ст.1, ч.4 ст.20, ч.2 ст.28, ч.1 ст.79, ч.2 ст.103, ч.3 ст.127 Конституції України та ч.1 ст.16, ч.1 ст.42 Закону України «Про Конституційний Суд України». Необхідність офіційного тлумачення зазначених норм автор звернень обгрунтовував тим, що вони сформульовані нечітко, а деякі статті закону суперечать Конституції України. Колегія суддів відмовила у відкритті конституційного провадження, зазначивши, що автор конституційних звернень не навів фактів і не долучив документів, які підтверджували б неоднозначність застосування зазначених норм Конституції України та Закону органами державної влади: мовляв, та обставина, що ці норми, на його думку, сформульовані нечітко, не є підставою для їхнього офіційного тлумачення, і з матеріалів звернень не випливало, що мали місце порушення конституційних прав та свобод суб’єкта звернення. Суд також зазначив, що, відповідно до Конституції України та цього закону, до суб’єктів права на конституційне звернення з питань відповідності Конституції України законів України громадяни не належать.
Оскільки держава для забезпечення примусового дотримання всіма громадянами встановлених правил поведінки створює спеціальні органи держави — поліцію, суд, прокуратуру, тюрми, інші установи, то хтось має слідкувати за дотриманням правил поведінки і з боку цих органів. Начебто захист конституційних прав і свобод людини безпосередньо на підставі Конституції України і гарантований, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а от спокою і впевненості перед судом немає. Навіть усвідомлення того, що утвердження і забезпечення прав і свобод українців є головним обов’язком держави України, не вселяє оптимізму. Але як гарно читається і звучить! Досі невідомо, що таке (хто такий) держава? Чи хоч раз була притягнена держава до відповідальності саме за порушення цих конституційних норм в особі її представника?
Президента України в суді представляє міністр юстиції, міністрів, як відповідачів у справі, представляють юристи міністерств, керівників інших державних установ також представляють особи з юридичною освітою. Виходить, як приймати рішення — так знання законів не обов’язкове, а як відповідати перед судом, то примушують це робити підлеглих правознавців.
Отже, на сьогодні в Україні той, хто конкретно відповідає перед Людиною в суді, як представник органу влади, той і уособлює в собі Державу. І ні міністр, ні чиновник нижчого рівня, що прийняв рішення, в суді перед Людиною за свою діяльність не відповідає, бо за них це роблять їхні представники, часто колеги тих, чиї права було порушено і які осмілились звернутись до суду. Таким чином, державні діячі і чиновники фактично звільнені від обов’язку дотримання конституційної норми, за якою всі дії і рішення державних чиновників повинні відповідати Конституції та законам України і бути в межах їх повноважень.
Закон дійсно надає право на конституційне звернення до Конституційного Суду кожному громадянину України. Суть цього звернення полягає в тлумаченні правової норми того чи іншого закону при умові неоднозначного застосування положень Конституції або законів України судами України, іншими органами державної влади. Іншою умовою є факт спричинення шкоди судами та органами державної влади внаслідок порушення конституційних прав і свобод. Суб’єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи. Такими підставами в Україні можна було б вважати наявність постанов (ухвал, вироків) судів України, протестів прокуратури, рішень або висновків комітетів Верховної Ради України, рішень інших органів влади і посадових осіб з одного і того ж питання, які суперечать один одному. Таким чином, наявність протиріч у рішеннях органів державної влади різних гілок влади і є підставою для звернення до Конституційного Суду України з проханням надати офіційне тлумачення тій чи іншій статті чи закону.
Усім зрозуміло, що органи державної влади наділені повноваженнями приймати рішення, вчиняти дії, укладати угоди і узгоджувати спільні дії з єдиною умовою: вони не повинні порушувати права і свободи Людини і громадянина. Правильно витлумачити правові норми законів під силу лише освіченим, досвідченим і авторитетним державним діячам і чиновникам. Чи є такими всі сьогоднішні представники Держави? Питання, як кажуть, риторичне.
