Легендарний вождь Вогнебога

У сучасній історії Київської Русі-України зведення про київських князів Аскольда і Діра, як правило, грунтуються на «Повісті временних літ» київського літописця Нестора, завершеній ним 1113 року в Києво-Печерському монастирі. Як зазначають перші дослідники «Повісті» Г.Ф. Міллер і А.Л. Шленер, які дуже високо оцінили її значення для історії Русі-України, «жодна нація не може не пишатися таким скарбом».

Набагато пізніше, вже за нашого часу, з’явилися повідомлення про так звану «Велесову книгу» (автентичність якої оспорюється частиною вчених), де також повідомляється і про старожитній дорюриківський період у історії Русі-України. Це священне письмо стародавніх слов’ян було вирізане на букових дощечках новгородськими жерцями в IX сторіччі н. е. Окремі фрагменти «Велесової книги» було розшифровано і вперше опубліковано лише 1953 року в часописі російських емігрантів «Жар-птица» в Сан-Франциско (США). Стисло зробимо аналіз найбільш цікавих фактів із життя та діяльності київських князів Аскольда і Діра, використовуючи матеріали як «Повісті временних літ», так і «Велесової книги», а також деяких інших джерел.

«ПОВІСТЬ ВРЕМЕННИХ ЛІТ» ПРО АСКОЛЬДА Й ДІРА

Свою «Повість» літописець Нестор писав за дорученням київського князя Святополка Ізяславовича — внука Ярослава Мудрого і назвав її так: «Се повість временних літ, откуда есть пошла Руская земля, хто въ Києві нача первее княжити, і откуда Руская земля стала есть». Свою розповідь про київських князів Аскольда і Діра Нестор починає з того, що двоє з варязьких дружинників новгородського князя Рюрика, не будучи ні його родичами, ні боярами, отримали дозвіл у князя йти на Царград (Константинополь). Прямуючи вниз Дніпром, вони побачили на крутому березі поселення й спитали у його мешканців, чиє це містечко? Ті відповіли, що «были суть три брата — Кий, Щек, Хорив иже соделаша град сей, и изгибоши, а мы седим, платячи дать хозарам». Пообіцявши мешканцям усунути цю несправедливу плату данини, Аскольд і Дір (це були вони!) залишилися в Києві, об’єднали навколо себе частину варягів із Новгорода і стали володарювати на полянській землі. І якщо до цього вони прямували до Константинополя, щоб служити візантійському імператорові, то тепер, підбадьорені своїм успіхом, оголосили себе ворогами Греції й почали володарювати як царі в Києві, готуючись до військового походу на Візантію.

860 року, озброївши 200 кораблів із дружиною до 8 тис. воїнів, Аскольд і Дір відправилися Дніпром у Чорне море до берегів Візантійської імперії, до самого Боспору Фракійського. Спустошуючи вогнем і мечем береги його, київська дружина взяла в облогу Константинополь, наводячи страх і жах на мешканців, які зачинилися в ньому. Імператор із патріархом усю ніч молилися в церкві, чекали порятунку лише від дива. Як повідомляють грецькі літописці, воно сталося! Після того, як патріарх Фотій із урочистими обрядами виніс на берег і навантажив у море ризу Богоматері, до якої народ прибігав у разі бід, раптом на спокійному морі зробилася страшна буря, яка розсіяла й винищила велику частину флоту русичів, і лише поодинокі судна змогли повернутися до Києва. Після такої невдачі, як повідомляють візантійські історики, «погани, налякані небувалим гнівом, негайно відправили послів до Константинополя й вимагали свого хрещення».

Як випливає з «Фотієвського хрещення слов’янорусів», уже 860 року князя Аскольд було хрещено константинопольським патріархом Фотієм за часів царювання у Візантійській імперії Михаїла.

Про похід русичів до Візантії 860 року, як і про інші військові звершення Аскольда і Діра, літописець Нестор пише вельми стисло чи взагалі мовчить. Проте ясно, що за ті часи, без сумніву, лише зброя вирішувала, кому володарювати над миролюбними полянами та їхніми сусідами й чи потрібно платити данину сусідньому Хозарському каганатові. Обидва князі, як відомо, ходили також — і вельми успішно — й проти печенігів, які тоді вперше з’явилися в степах та перешкоджали русичам переходити до Чорного моря. 866 року Аскольд і Дір ходили на кривичів і перемогли. Візантійці були вражені відвагою та сміливістю русичів, помічали, що вони «так сильно ринулися на наш край, як хвилі морські... Ті, для яких грізною була колись сама чутка про роменів, підняли зброю проти нашої держави».

Про початок прийняття Руссю-Україною християнства від греків характерно пише патріарх Фотій у своїй «Окружной грамоте», написаній для східних єпископів 867 року. «Росси, — говорить він, — славні жорстокістю, переможці народів сусідніх, що в гордості своїй осмілилися воювати з Імперією Римською, вже облишили забобони, сповідують Христа і суть друзі наші, бувши ще недавно найзлішими ворогами. Вони вже прийняли від нас єпископа і священика, маючи живу старанність до богослужіння християнського».

Народна традиція і літопис зберегли пам’ять про Аскольда і Діра як про християн, у той же час не засуджують князя Олега, який убив їх, як узурпаторів влади в Києві. Як відомо, тіла нещасних князів було поховано на горі, де за часи Нестора знаходився Ольгин двір, кістки Дірові покоїлися за храмом св. Ірини, а над могилою Аскольда стояла церква св. Миколая.

«ВЕЛЕСОВА КНИГА» ПРО АСКОЛЬДА Й ДІРА

У «Велесовій книзі», присвяченій Велесові, богу багатства та худоби, мудрості та провідникові до замогильного світу, широко викладається й історія предків слов’ян та інших європейських і азіатських народів від початку I тисячоліття до Різдва Христового аж до IX сторіччя нашої ери. «Велесова книга» — єдине священне писання Європи, що збереглося до наших днів, створене жерцями (волхвами) древнього Новгорода у часи напівлегендарного князя Бравліна, а потім і в часи князя Рюрика. Як зазначається в цій книзі, київський князь Дір княжив у Києві до Аскольда й прийшов він до Києва, як завойовник міста. Про це так говориться в дощечці 8 (с. 133): «Пригадаємо й того Діра, який прийшов до нас і побив нас через наше розділення й убогість. А після прийшов Рюрик та Аскольд і сіли над нами. І це було для нас огидно, бо ми самі — нащадки роду слов’ян, які прийшли до ільменців і Русь об’єднали до (приходу) готів. І так було тисячу років». Як твердять деякі історики, Дір був за походженням грек, що полегшувало запровадження християнства в Русі-Україні за допомогою Візантії. Про період, коли в Києві правив Дір, так пишеться у «Велесовій книзі»: «І ось ми підкорилися іншим, тому що був голод і ми були нещасними й убогими. Від цього все й сталося, і потім Аскольд і Рюрик по Дніпру ходять і людей наших викликають на бій. Але оскільки ми Діра мали в себе, ми не хотіли самі йти до них». Потім у «Велесовій книзі» повідомляється, що князь Дір, який іменується також Діросом Еллінським, найняв варяга Аскольда з його дружиною 862 року для захисту грецьких суден, які пливли до Києва від хозарів (дощечка 111—29, с. 171). Тут потрібно зазначити, що новгородські волхви, створюючи «Велесову книгу», дуже чітко дотримувалися думки показати не лише Аскольда, але й Рюрика, в негативному плані. І підставою для цього слугувала та обставина, що волхви, в основному, відстоювали право народного віча на обмеження князівської влади й підтримували інтереси місцевих купців, яких грабували дружинники рюрикового війська. У дощечці 111— 8/1 (с. 175) про це сказано так: «...Аскольд не русич, а варяг, і хоче він зневажити могуть руську, але загине, роблячи це. І Рюрик не русич, тому що він, як лис, нишпорив із хитрістю в степу і вбивав купців, які йому довірилися». Розповідаючи про походи Аскольда з дружиною до Візантії, «Велесова книга» з обуренням засуджує це завоювання. «І ось Аскольд воїнів своїх посадив на ладді й пішов грабувати й інші місця. І стало так і пішов він на греків, щоб знищити міста їх і приносити жертви богам у їхніх землях. Але нам не треба робити так».

ІНШІ ДЖЕРЕЛА ТА ГІПОТЕЗИ ПРО АСКОЛЬДА Й ДІРА

Серед істориків факт спільного правління Аскольда і Діра викликає великі сумніви. Як вважає український історик Н. Полонська-Василенко, Аскольд і Дір княжили не одночасно. Про це стверджує й арабський літописець Аль Масуді, говорячи про Діра, як про першого серед київських князів. Більше того, український історик А. Бойко вказує на можливі роки князювання Діра (30—50 рр. IX ст.), а потім і Аскольда до 882 року. Проте М. Грушевський вважає, що Дір княжив після Аскольда, а, можливо, й після Олега. Цей погляд поділяють і французький історик М. Таубе і російський А. Нагаєвський. Хоча митрополит Ілларіон (Огієнко) твердить, що правили вони одночасно. Багато суперечок і різних гіпотез викликають і самі особистості Аскольда та Діра. І якщо Нестор називає їх боярами новгородського князя Рюрика, то, наприклад, М. Таубе вважає, що Аскольд був шведом, який прибув до Києва з дружиною через Західну Двіну і не мав нічого спільного з Рюриком. Ряд істориків також заперечує варязьке походження Аскольда. Так А. Шахматов вважає Аскольда слов’янином, навіть сином князя Кия, з ним згодні і М. Приселков і В. Рибаков, причому останній обгрунтовує й ім’я Аскольд від річки Оскол і пише — «Оскольд». А польський історик Ян Длугош вважає Діра рідним братом Аскольда і говорить про те, що вони були синами братів Кия, Щека та Хорива. Більш конкретні хронологічні дані наводить Костянтин Багрянородний, указуючи на договір між візантійським імператором Василем I і Руссю в 873—874 рр., коли в Києві княжив Аскольд. У Ніконовському літописі 966 року згадується, що «воеваша Аскольд и Дир полочан», а 866 року, як твердить В. Татіщев, «Аскольд и Дир хода на кривичи и побида их». Цікаве посилання Ніконовської літопису від 864 року, в якому говориться, що «убиен от болгар Оскольдов сын». Очевидно, були якісь військові дії і в Болгарії при князюванні Аскольда й Діра.

Таким чином, з окремих розрізнених історичних фактів при князюванні Аскольда і Діра вимальовується образ київської держави Русі-України середини IX сторіччя, яка підкоряє сусідів, воює з Візантією, укладає з нею та іншими державами мирові угоди й, зрештою, — робить спробу прийняття християнства на державному рівні. Усі ці факти дали право відомому російському історикові В. Ключевському писати, що Російську державу було засновано діяльністю Аскольда, а потім Олега. З Києва, а не з Новгорода, пішло об’єднання слов’ян».