Без довгострокової перспективи

Аграрний потенціал України величезний, та, на жаль, сьогодні він використовується всього лише на 20—25%. Причини такого неблагополуччя загальновідомі: сільськогосподарській галузі не вистачає фінансових ресурсів, а нерозвинена матеріально- технічна база не дозволяє впроваджувати сучасні технології господарювання. Минулого року валове виробництво сільськогосподарської продукції в Україні склало в грошовому вираженні 69 млрд. грн. А могло бути набагато більше: якщо середню забезпеченість сільського господарства ресурсами в розвинених країнах «перенести» на вітчизняну галузь, то вона могла б виробляти продукції на 300 млрд. грн. Таку позицію висловив президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко, виступаючи в Києві на міжнародній конференції «Актуальні аспекти аграрної політики».

Основною причиною важкого стану справ аграрії називають неефективну політику держави, яка так і не знайшла оптимального шляху розвитку агропромислового комплексу. За останні 14 років було розроблено шість програм розвитку АПК (уже готується сьома), але в жодній з них не ставилися завдання формування чітких правил гри та сприятливого середовища. Ці програми націлювали на боротьбу з наслідками проблем замість того, щоб викорінювати причини їхнього виникнення.

Учасники аграрного ринку досить критично оцінюють дієвість державної підтримки села. Особливо нераціонально здійснювалася цінова підтримка: незважаючи на збільшення останніми роками фінансової допомоги, це не забезпечило відповідного зростання рентабельності виробництва. Так, у 2004 році бюджетне фінансування в рамках цінової підтримки виробників зерна склало понад 800 млн. грн. Однак із десятків тисяч сільгоспвиробників цінову підтримку отримали лише десятки підприємств, а рентабельність виробництва зерна в країні знизилася з 46% в 2003 році до 23% в 2004-ому. Кошти з держбюджету, виділені на підтримку сільгоспвиробників, йдуть не на системний розвиток галузі, а на її пряму підтримку. У довгостроковій перспективі це не приносить бажаного ефекту. Збільшення прямої підтримки села не веде до збільшення заробітної плати та поліпшення соціальних умов. У результаті, відзначив Козаченко, Україна має один із найнижчих показників соціального розвитку села на території колишнього СРСР — нижче за нас стоять лише Грузія та Вірменія.

Питання державної підтримки АПК давно перестало бути внутрішньою справою України: це один із найскладніших пунктів у переговорному процесі щодо вступу України до СОТ. Як вважає заступник міністра економіки України Андрій Березний, у довгих дискусіях на цю тему нарешті буде поставлено крапку: наприкінці вересня в Женеві пройде чергове засідання Робочої групи з розгляду заявки щодо вступу України до СОТ. За словами Березного, СОТ висуває досить жорсткі умови, яким Україна повинна підкоритися. Одну з таких умов уже виконано: Україна відмовилася від експортних субсидій і не стимулюватиме таким чином поставки вітчизняної продукції на зовнішні ринки. Крім того, у відповідність з вимогами СОТ приведено 80% імпортного мита на товари. В аграрному секторі економіки СОТ вимагає обмежити прямі дотації (так звану «жовту скриньку») до рівня $1,14 млрд. на рік (понад 5 млрд. грн.). У Мінекономіки з цією вимогою згодні, оскільки прямі дотації не дають можливості розвивати нормальну конкуренцію на аграрному ринку і не відповідають принципам ринкової економіки. Крім того, на думку Березного, навіть теоретично на підтримку АПК найближчим часом понад $1,14 млрд. Україна виділяти не зможе: на цей показник вона зможе вийти не раніше, ніж через 5—7 років. Тому він вважає питання розміру держпідтримки аграрного сектора не стільки принциповим, скільки дискусійним між Мінекономіки та Мінагрополітики.

За відсутності ефективної державної підтримки АПК може розраховувати лише на залучення інвестицій безпосередньо у виробництво сільськогосподарської продукції. Потенційні інвестори готові вкласти кошти, але їх стримує те, що ризики перевищують розміри можливого прибутку. Передусім інвесторів лякають політичні та економічні ризики — постійна можливість зміни політики уряду щодо аграрного сектора. Немає стабільних правил і для ведення бізнесу. «Зміни політики щодо бізнесу, які відбуваються у нас протягом одного тижня, в розвинених країнах не відбуваються й за десять років. У такому середовищі жоден інвестор не може почуватися впевнено», — відзначає Козаченко.

Громадські організації та професійні об'єднання агропромислового сектора вважають за необхідне відновити в новому уряді посаду віце-прем'єр-міністра з питань АПК. На думку генерального директора асоціації «Укроліяпром» Людмили Зінченко, відновлення посади віце-прем'єра з питань АПК, а також поновлення роботи профільних комітетів дозволять більш ефективно вирішувати проблемні питання галузі. Президент Української зернової асоціації Микола Компанець також підтримує цю ідею: «В аграрній державі не мати віце-прем'єра з питань АПК — це неправильно. В галузі дуже багато напрямів, які необхідно координувати». Леонід Козаченко, якого багато хто бачить на посаді віце-прем'єр-міністра з питань АПК, зробив таке обгрунтування: «Ми не знаємо, скільки новий уряд працюватиме, якщо справді 7—8 місяців, то краще йти за галузевим принципом, щоб у тих галузях, де є дестабілізація і відбувається падіння, уряд міг активізувати свою роботу».