Незгода «рубає» крила
Iз 16 по 21 серпня на Міжнародному авіасалоні МАКС-2005, який відбудеться в підмосковному Жуковському, буде представлено новий українсько-російський регіональний реактивний літак Ан 148. Ужесьогодні можна передбачити, що його чекає успіх. На жаль, цього поки не можна сказати про долю державної авіабудівної корпорації «Національне об’єднання «Антонов», що створюється в Україні згідно з рішенням уряду, прийнятим на виконання указу Президента України Віктора Ющенка. До складу об’єднання увійдуть п’ять підприємств галузі — АНТК ім. Антонова, Харківський і Київський авіазаводи, 410-й завод цивільної авіації (Київ), а також ВАТ «Український НДІ авіаційної технології».
Але київське й харківське крила українського авіабудівництва, конфлікт між якими свого часу дійшов навіть до суду, мабуть, досі не налаштувалися на плідну спільну роботу. Днями трудові колективи чотирьох розташованих у Києві авіабудівних підприємств звернулися з листом до прем’єр-міністра Юлії Тимошенко та міністра промислової політики Володимира Шандри з вимогою врахувати думку колективів при створенні об’єднання. «Ми розуміємо, — пишуть вони, — що в рамках корпорації на світовому ринку авіаційної техніки працювати надійніше, й успіх в її діяльності може бути досягнутий тільки за умови спільного рішення основних завдань: стратегічного планування, маркетингу, реалізації та сервісного супроводу нашої наукомісткої продукції».
У той же час київські літакобудівники, які тривалий час дискутували про доцільність об’єднання й усвідомили його необхідність не без тиску уряду, вимагають, аби процес створення корпорації був проведений без втрати юридичної та господарської самостійності підприємств, які до неї увійдуть. У цьому, зазначають автори звернення, ми бачимо запоруку зниження ризику об’єднання, збереження досягнутого рівня заробітної плати та соціальних гарантій трудящих.
Але головна вимога навіть не в цьому. У документі зазначається, що на чолі корпорації має бути кваліфікований фахівець у галузі конструювання, створення, сертифікації та супроводу авіаційної техніки, гідний керівник, який користується авторитетом і довірою в усіх трудових колективах, володіє необхідним досвідом взаємовідносин на міжнародному рівні (не важко вгадати кандидатуру киян — це, мабуть, колишній керівник АНТК ім. Антонова Петро Васильович Балабуєв, який недавно пішов зі своєї посади саме через розбіжності з приводу створення об’єднання). «Ми розуміємо труднощі з добором такої кандидатури», — зазначають автори. При цьому вони занепокоєні діями гендиректора Харківського державного авіаційного виробничого підприємства (ХДАВП) Павла Науменка щодо самовисування на роль керівника корпорації й переконані, що ця кандидатура не відповідає вимогам до керівника державного об’єднання, й тому наполягають на тому, щоб Науменко не розглядався як кандидатура на посаду керівника корпорації. Від дій зі створення об’єднання, як підкреслюється в листі, залежить добробут близько 90 тисяч працівників галузі, а також місце української авіапромисловості на світовому ринку.
Нагадаємо, що фахівці АНТК ім. Антонова, «Авіанту», 410-го заводу та «Українського НДІ авіаційної технології» (УкрНДІАТ) розробили, узгодили й запропонували до розгляду Міністерству промислової політики спільний проект статуту державної авіабудівної корпорації. 11 серпня, відповідно до указу Президента, статут мають затвердити.
Тим часом абсолютно не зрозуміло, хто може стати на чолі авіаційного об’єднання. І тут є певна провина Мінпромполітики. Чи треба було без належної роз’яснювальної роботи просто нав’язувати колективам чотирьох авіаційних підприємств України, де, без перебільшення, зосереджена значна частина інтелектуального потенціалу країни, неприйнятну для них модель об’єднання? Напевно, так же небезпечно призначати й кандидатуру, яка буде в цьому середовищі відторгатися. Мабуть, найбільш прийнятним для всіх п’яти колективів був би відкритий конкурс. Причому до конкурсної комісії мали б входити й найбільш авторитетні, відомі авіабудівникам особи з їхнього середовища. Пам’ятаємо, уряд обіцяв проводити конкурси при призначенні керівників національних компаній. Можливо, час здійснити обіцяне?
