«В андеграунді вже тісно...»
У Національний університет «Острозька академія» приїздив відомий білоруський письменник Уладзімер Арлов, який разом із своїм українським колегою Олександром Ірванцем представили «гарячу» новинку — книжку «Реквієм для бензоколонки», видану київським «Фактом» у рамках програми «Схід перекладає Схід».
Взагалі, студентські зустрічі з яскравими представниками сучасного літературного процесу за останні кілька років стали для Острозької академії невід'ємною частиною її культурного життя. Якщо вірити тому, що є особистості, здатні кристалізувати навколо себе своєрідне поле, яке завжди притягує подібних, то дивуватися нема чому. Серед викладачів університету — киянин (чи то пак ірпінянин) Олександр Ірванець і львів'янин Ігор Павлюк. Читали тут лекції Дмитро Павличко та Євген Сверстюк... Тож і Уладзімер Арлов — найцікавіший на сьогодні білоруський прозаїк, автор більше десятка книжок, чиї твори перекладені двадцятьма мовами світу, — приїхав до Острога на запрошення Ірванця.
Ще задовго до візиту відомого сябра поміж студентами ходило ніби «відлуння» його діяльності у себе на батьківщині — «опозиційний поет», «бунтар», «порушник гри»... Спілкуватися з паном Уладзіміром нам було вкрай цікаво. Його буквально засипали запитаннями. Адже життєвий шлях до болю щось нагадував усім нам. Навчався у Білоруському гуманітарному університеті, в якому, окрім назви, нічого білоруського не було... Вчив історію й не знаходив у ній героїв, чиї портрети хотілося б повісити на стінах... Видавав перші, другі, треті твори в «самвидаві» та час від часу «гуторив» iз цього приводу з КДБ. Пробивався до свого читача, мов крізь терни, й вірив, що «це тільки додає книжці вартості». Зі здивуванням знаходив на собі несподівані ярлики на кшталт «агент ЦРУ», на які колись була така щедра «рідна» преса. На котромусь із останніх років університетського навчання зрозумів, що «білоруси позбавлені своєї історичної пам'яті. І подібно, як iз хворими на амнезію, з ними можна робити будь-що». «Режим Лукашенка все національне сприймає однозначно як опозиційне, — спробував пояснити Уладзімер Арлов студентам, чому у його країні «Сашу і Сірожу» забороняють. — Спеціальним указом президента заборонено використовувати слова «білоруський» і «національний» у недержавному секторі. Керівництво моєї країни хоче звести нашу історію до рівня тієї історії, в якій ми — ніхто. Для однієї влади історія — це сила, здатна консолідувати народ. Для нашої ж — небезпека. У нас є дві Білорусі — Лукашенкова, зрусифікована, без минулого і, думаю, без майбутнього. І білоруська Білорусь, незалежна, зі своїми символікою і традиціями, яка загнана в андеграунд. Але її народ — переважно молоді й сильні люди. Нещодавно у мене в Києві запитували, коли у нас буде революція. Я не знаю, коли саме... Зате знаю, що народу моєї Білорусі в андеграунді вже тісно».
