«Друзі мають бути поруч»

Шановна пані Ларисо!

Щойно прочитав книгу «Україна Incognita» і ще раз переконався: я не одинокий. В Україні, виявляється, багато людей, котрі думають, як я, і мріють, як я. І серед них — ви. «Ми маємо щастя належати до яскравого й сильного народу». Це з вашого «Слова до читачів». Саме це я доводжу майже все своє життя друзям і недругам у Смілі, постійно творячи навколо себе українське середовище. Мені до болю, до відчаю не вистачає в житті спілкування з такими людьми, як ви. Як прикро, що на зустріч iз вами у Черкасах пішов наш редактор, а не я (а працюю я власним кореспондентом газети «Нова доба»). Може, тоді книга швидше потрапила б мені до рук.

Пані Ларисо, я теж виростав у патріотичній родині. За свій український патріотизм мої батьки будували під дулами автоматів шахти на півночі республіки Комі. А моя бабуся, як і ваша, рятувала від голодної смерті братів-українців, щоправда, на Тернопільщині. Я народився й виростав серед вічної мерзлоти. І досі моя улюблена ягода — червона горобина. Я змалку знав, що таке олені, а козу побачив лише тоді, коли батькам дозволили їздити у відпустку в Україну.

Доля занесла нас у Смілу. Тут я пішов до 7-го класу української школи. І вчителі з інших шкіл збігалися дивитися на мене, як на якогось дивака. Мовляв, як це — приїхати з Росії та піти до української школи?!

Було все... Зараз я — журналіст і захоплююся краєзнавством. У мене є чимало матеріалів історико-краєзнавчого плану, які могли б вас зацікавити. Мені вже зда ється, що ваше видання — моє, тож я вирішив передплатити газету. (Хоча... на 400 гривень не дуже то розженешся. А в мене ще й син-студент, і донька-школярка). Мені прикро, що раніше «День» і я якось розійшлися. Проте друзі мають бути поруч. Тож без «Дня» вже не буду.Пробачте, що листа пишу, а не друкую на комп'ютері. Є в мене і цей «агрегат», за який ще остаточно не розрахувався. Та, напевне, я старий романтик. Ну ніяк не можу людині, яку поважаю, листа друкувати. Мені він тоді здається якимось офіційним, казенним. Але, якби вам були потрібні мої дописи (а Черкащину я знаю дуже добре), то я маю змогу надсилати їх і на електронну адресу.

Ще раз пробачте за турботу. Дякую вам за вашу працю, за «аристократів iз «глибинки» і за те, що ви є.