«Пастка» для судді

Незважаючи на те, що в Україні нараховується понад 30 тисяч акціонерних товариств, галузь корпоративного права як і раніше залишається найбільш складною для вітчизняної юриспруденції. При цьому структури, які ініціювали процес ворожого поглинання компанії-мішені, на жаль, користуються не лише «дірками» в законодавстві, але й банальною неуважністю суддів.

Щось подібне трапилося з «Українським науково-дослідним інститутом аналітичного приладобудування» (ВАТ «Украналіт»). Інтерес до нього вже не перший місяць виявляє певна група. За участю органів — регуляторів фінансового ринку вона, мабуть, готує грунт для силового захоплення. Мета — усунути від управління інститутом його незмінного з 1988р. директора академіка Олександра Дашковського (академік, засновник однієї з кафедр Національного політехнічного університету «КПІ», член науково-технічної ради Міністерства промислової політики, автор близько 100 наукових робіт і 40 патентів на винаходи). Навряд ще залишилася норма Закону України «Про господарські товариства», яку не було б при цьому порушено: від фальсифікації протоколів зборів акціонерів до звернень від імені ВАТ «Украналіт» у суди.

Останнє ноу-хау: подача заяв із навмисно помилковою інформацією про місце реєстрації позивача. Суд просять винести ухвалу, що зобов’язує приступити до своїх обов’язків чергового липового голову правління чи главу наглядової ради ВАТ «Украналіт», нібито обраного на зборах акціонерів (останнім часом шахраї ухитрилися скласти вже три протоколи різних зборів акціонерів). І судді (в Житомирі, Львові, Мукачеві, Тернополі, Донецьку) виносять на користь цих заявників ухвали щодо забезпечення позову, якими, власне, і задовольняють незаконні вимоги.

Відомо, що судді, приймаючи будь- які ухвали, повинні керуватися виключно законом, а також внутрішніми переконаннями. Очевидно, у позивачів за всіма вищезгаданими справами знайшлися адвокати, які вміють впливати на внутрішні переконання суддів. У результаті, як не дивно, рішення, ухвали та інші процесуальні документи судів друкувалися на тих же принтерах, що й позовні заяви і клопотання про забезпечення позовів. Проте підсумком численних «помилок» у переконаннях стали перегляд судових ухвал, а також розгляд цих питань відповідними кваліфікаційними комісіями суддів і правоохоронними органами. Ця стаття — спроба перешкодити подальшому розгортанню злочинної спіралі і, одночасно, допомогти суддям уникнути подібних пасток.

Для початку з’ясуємо, що «Український науково-дослідний інститут аналітичного приладобудування» (ВАТ «Украналіт») входить до затвердженого урядом у грудні 2004 року переліку підприємств стратегічного значення. Розробляє і виробляє прилади для оцінки рівня забруднення повітря, контролю шкідливих викидів автотранспорту, датчики і системи пожежогасіння для літаків, пристрої для заощадження палива (газу, мазуту і подібного), газоаналізатори та інші прилади для потреб армії. Чисельність персоналу — близько 200 осіб, у тому числі 120 — наукові працівники.

Війна, що розгорнулася за право контролю над цим столичним НДІ, сягає корінням у перші роки приватизації. 1994 року інститут перетворився на звичайне відкрите акціонерне товариство, щоправда, поки що державне. А потім і взагалі був пущений у вільне ринкове плавання: частину акцій викупив трудовий колектив, а частину було продано на сертифікатних аукціонах. Практично відразу ж після роздержавлення НДІ став об’єктом інтересу комерсантів, які були не проти одержати будівлю в центрі Києва, яка перебувала у власності ВАТ «Украналіт». І Дашковський став отримувати привабливі пропозиції: мовляв, умовте підлеглих продати свої акції — і забезпечите собі небідну старість. Ось тоді в інституті і з’явилися панове Гріншпон і Сегаль. Вони запевнили директора, що домовилися з власниками дрібних пакетів акцій про їх купівлю. Це, за їхніми словами, дозволить НДІ і його директорові звільнитися від докучливих пропозицій і спокійно працювати, займатися своєю професійною діяльністю.

Тоді, 2004 року, Дашковський ще не знав, яких «партнерів» послала йому доля. Вчений щиро вірив у порядність майбутніх акціонерів. Вони переконали його в тому, що є необхідність створити керівну компанію, яка, нібито, займатиметься всіма питаннями корпоративного управління. Нею стало ТОВ «Міжнародна кадрова агенція „Пальміра«». А до статутного фонду цієї структури було внесено акції ВАТ «Украналіт». Господарями «Пальміри» в процесі реєстрації документів стали пан Гріншпон і офшорна фірма, яка репрезентує пана Сегаля.

Після цього новоявлені партнери дістали можливість зробити першу спробу захоплення інституту. Вiн вiдмовився i поставив вимогу повернути акцiї. Вони запропонували Дашковському залишити посаду голови правління ВАТ «Украналіт». Тоді конфлікт, який зовні нагадував корпоративний, перейшов до судової стадії. Щоб не виконувати справедливої ухвали суду про повернення акцій, Гріншпон і Сегаль, незважаючи на накладену судом заборону, ухитряються переоформити всі акції з ТОВ «МКА «Пальміра» на десяток фізичних осіб. І почалося... Проти Дашковського було порушено кримінальну справу і проведено багатогодинний допит у столичній прокуратурі (після нього вчений у передінфарктному стані потрапив до лікарні), а також десятигодинний обшук приміщень інституту (в супроводі співробітників підрозділу «Сокіл») і незаконне вилучення документів, аж до господарських договорів і трудових книжок. Але працівники НДІ не «здали» свого керівника. Вони виставили перед прокуратурою пікети й домоглися як закриття кримінальної справи, так і повернення всіх вилучених документів. Але поки в Києві проти інституту «працювала» міськпрокуратура, «атакуючі» спробували змістити Дашковського з посади обхідним шляхом. На підставі фальшивих документів і, очевидно, під впливом переконливої аргументації різні місцеві суди загальної юрисдикції приймали ухвали про те, що посади глави правління і глави наглядової ради ВАТ «Украналіт» повинні посісти ставленики Сегаля та Гріншпона.

Першою пробою контрафактного пера, яким оформлялися позови і документальні свідоцтва до них, став так званий протокол зборів акціонерів 25 січня 2005 року. Серед тих, хто його підписали, все той же Гріншпон, а також директор ТОВ «Міжнародна кадрова агенція «Пальміра» Михайло Савенков та інші. Причому ніхто з них не був ні акціонером (про це свідчить реєстр), ні працівником ВАТ «Украналіт». Згідно з цим протоколом, було обрано нового главу правління Леоніда Дерського і главу наглядової ради Геннадія Гутіна. Фальшивка активно використовувалася при подачі позовних заяв. До речі, на підставі цього протоколу, Дерський, представившись керівником ВАТ, намагався також отримати дублікати установчих документів підприємства в Печерській райдержадміністрації м. Києва. Це йому не вдалося, але факт залишається фактом.

У наших судах часто сходить за правду елементарний обман. Так, при подачі одного з «регіональних» позовів було зроблене посилання на оголошення про проведення зборів акціонерів, нібито надруковане в «Українській інвестиційній газеті» (№ 50 від 10.12.2004р.). Насправді ж, як свідчить офіційний лист головного редактора цього видання, таке оголошення газетою не публікувалося, і навіть звернення з проханням його опублікувати не було.

Сфальсифікований протокол у повному розумінні віртуальних зборів став підставою для цілої низки судових розглядів, які тривають і досі. Судові ухвали, як правило, запроваджували арешти на майно і заборони посадовим особам укладати будь-які договори. Але часто судді, приймаючи позовні заяви та заходи забезпечення, що називається, «ловили гав», попадаючись на примітивні хитрощі. Так, суддя Богунського районного суду м. Житомира А.А. Шелепа виніс ухвалу за позовом Гріншпона до ВАТ «Украналіт» і директора ТОВ «Міжнародна кадрова агенція «Пальміра» — Михайла Савенкова. При цьому всіх подальших помилок можна було б легко уникнути, якби в суді своєчасно зрозуміли, що дана справа йому непідсудна. Пояснюємо. Позов було заявлено за місцем проживання одного з відповідачів — Савенкова, який нібито проживає в Богунському районі м. Житомира. Однак, за даними адресно-довідкового бюро управління МВС України, такий громадянин за вказаною адресою (як, проте, і в м. Житомирі) ніколи не був зареєстрований. Припустімо, суддя, приймаючи позов до розгляду, не міг цього знати і не зобов’язаний перевіряти. Але ж суд обов’язково надсилає учасникам процесу повістки. І суддя в цьому випадкові повинен був отримати її назад з відповідною позначкою пошти...

Через деякий час суддя все ж скасував свою ухвалу, начебто зняв арешти і навіть залишив заяву Гріншпона без розгляду. Однак невгамовний позивач оскаржив останню ухвалу в апеляційній інстанції, і суддя Шелепа тут же подав до нотаріальної контори довідку про те, що накладені на майно ВАТ «Украналіт» арешти знімати наразі ще не можна.

У лютому цього року суддя Галицького районного суду м. Львова І.М. Серьодкіна також арештувала нерухоме майно ВАТ «Украналіт» і заборонила посадовим особам здійснювати ті ж самі дії, що і суддя Шелепа, але в цьому ж місяці скасувала свою постанову.

Однак більше за всіх здивував суддя Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області В.С. Заборовський. 25 січня 2005 року він виніс ухвалу за позовом пана Гріншпона про скасування державної реєстрації ВАТ «Украналіт». На забезпечення знову арештовувалося майно і запроваджувалися вищезазначені заборони. А 10 березня він скасував свою ухвалу, а позов залишив без розгляду у зв’язку з тим, що позивач не з’явився. Але вже 16 березня 2005 року суддя цього ж суду В.Г. Рижиков знову наклав арешт і зробив ті ж заборони. Однак, як виявилося, всілякі заборони і арешти були лише артпідготовкою...

Найбільш «принципове» рішення було прийняте суддею Тернопільського міськрайонного суду О.З. Костівим. Посилаючись на згадуваний вище сфальсифікований протокол, він, без повідомлення сторін, виніс ухвалу з негайним виконанням, в якій зобов’язав Дерського приступити до виконання ним своїх обов’язків глави правління ВАТ «Украналіт». Виходить, цією ухвалою суддя не лише легалізував сфальсифікований протокол, але й зобов’язав ВАТ «Украналіт» виконати ухвалу міфічних зборів акціонерів. І тут відбувається несподіваний поворот. Після подачі «Украналітом» апеляційної скарги, до суду надходить заява від Дерського, в якій він зізнається в тому, що збори, дійсно, не проводилися і прохає суддю прийняти його заяву та розглянути справу за обставинами, що відкрилися, внаслідок чого суддя Костів сам скасовує свою ухвалу.

Але серія шахрайств на цьому не закінчилася. З’явилися два нових сфальсифікованих протоколи зборів акціонерів. У результаті ВАТ «Украналіт» «отримало» чергових нових керівників — голову правління Олександра Шеліха і главу наглядової ради Олега Яловчука. А схема обману судів залишилася старою. Черговою жертвою «помилки» став суддя Ворошиловського районного суду м. Донецька В.В. Князьков. Йдучи второваною доріжкою, він прийняв чергову позовну заяву і виніс ухвалу про обов’язковий запуск на підприємство нових керівників.

Автор, природно, не збирається ні повчати суди, ні чинити на них тиск. Ми також не солідаризуємося з міністром юстиції Романом Зваричем, який, як писала газета «День», стверджував, що українським суддям не можна довіряти. Ми просто закликаємо суддів і відповідні державні і громадські органи, що в тій чи іншій мірі впливають на судову систему, аналізувати стандартні промахи судів і робити відповідні висновки. З них, на нашу думку, головний — шахраям і кляузникам, які себе вже виявили такими в інших судах, не потрібно довіряти, оскільки арсенал їхніх прийомів, мабуть, невичерпний. Але на кожну дію є протидія, як свідчить третій закон Ньютона. Навряд чи працівники «Украналіту» здадуться: пораженські настрої не властиві людям, які під час помаранчевих подій відстояли на майдані Незалежності свого Президента.