Гормональний збій
Iнсуліновий конфлікт знову розгоряється
Ця історія так чи інакше зачіпає інтереси понад мільйона українців. Звучить банально, але, на жаль, відповідає дійсності: ті, хто страждає на цукровий діабет, уже років п’ять є заручниками конфлікту. Він то сходить «нанівець», то знову розгорається. Нагадаємо: все, хоч як дивно, почалося з появи в Україні власного виробництва інсуліну. Проти продукції заводу «Індар» одразу повстала Міжнародна діабетична асоціація України (МДАУ). За твердженням її керівника Людмили Петренко, з переходом на український гормон у людей різко погіршувалося самопочуття — падав зір, частішали випадки гангрени. При цьому вплинути на ситуацію, за її словами, не було жодної можливості. «Діабет» — державна програма, згідно з якою інсуліном хворих забезпечують безплатно. Відповідно, закупівлями препаратів займається МОЗ, і саме він вирішує, якому виробнику віддати перевагу. Буквально за кілька років 70% інсулінозалежних людей переведено на продукцію заводу «Індар». А купувати звичні датські «Ново Нордіск» й американські «Елі Ліллі» за свої гроші більшість діабетиків не має можливості.
Нині конфлікт знову реанімувався. І тепер уже керівництво заводу «Індар» просить громадськість поставити, нарешті, крапку «в цій інсуліновій війні». Зі слів директора «Індар» Олексія Лазарєва, днями Людмила Петренко надіслала новому міністру охорони здоров’я листа, в якому звинувачує вітчизняного виробника інсуліну в нечесності. Мовляв, мало того, що якість їхнього продукту залишає бажати кращого, та ще й реєстраційні документи в них фальшиві. Водночас у «Індара» нагромадилося чимало претензій до МОЗ. Останнє, зі слів О. Лазарєва, по-перше, придушує унікальний завод (четвертий у світі, де налагоджений повний технологічний цикл виробництва гормону), а по-друге, штучно створює інсуліновий голод.
А тиск полягає ось у чому. Починаючи з 2004 року, МОЗ зменшив обсяги закупівель вітчизняних інсулінів, замість яких купував дорожчі — датські. Цього року, стверджує О. Лазарєв, і зовсім витала думка відмовитися від українського продукту. Це при тому, що, якщо забезпечувати 80% від потреби вітчизняними інсулінами, то щорічна економія становитиме 20 млн. гривень. Не розуміє, на думку О. Лазарєва, держава ще одну річ. Працюючи на 15% від своїх можливостей, завод випускає до 12 млн. флаконів на рік. «За сприятливих умов ми цілком можемо «відвоювати» значну частину світового ринку інсуліну, обсяг якого, між іншим, становить 4,5 млрд. доларів», — каже О. Лазарєв.
Але прогресу не спостерігається. З обуренням сприймають індарівці перманентно виникаючі претензії до якості їхньої продукції. Список аргументів значний: готові інсулінові форми «Індар» почав виготовляти за ліцензією авторитетної німецької фірми «Хехст», працівники заводу постійно проходять стажування в Німеччині, в системі контролю якості задіяно вдвічі більше людей, ніж на виробництві.... Нарешті, комісія фармнагляду, що кожні п’ять років фіксує побічні ефекти після прийому того чи іншого препарату, у вітчизняного інсуліну таких не виявила.
Переваги «Індара», озвучені його керівництвом, можна перелічувати ще довго. Тому, що відбувається на інсуліновому ринку, вітчизняний виробник має свої пояснення. Перше: конкуренти роздивилися потенціал «Індара» і ведуть проти нього нечесну гру. Друге: завод, що на 70% належить державі, хочуть приватизувати, заздалегідь довівши до банкрутства. «Найжахливіше, що поки тривають бої, в регіонах помирають люди», — розповідає О. Лазарєв. За його словами, начальники деяких обласних управлінь охорони здоров’я, відчаявшись дочекатися централізовано закупленого інсуліну, намагаються напряму зв’язатися з «Індаром». Його ж склади переповнені...
Варто визнати: те, що відбувається, досить-таки дивне. Хто-хто, а чиновники МОЗ і, так би мовити, публічні ендокринологи ніколи не піддавали сумніву якість вітчизняного інсуліну. Навпаки, вони виступали опонентами вищезазначеної МДАУ, що вимагала «імпорту» не лише для дітей і вагітних, а й більшості інсулінозалежних людей. А підтримували протестуючих діабетиків саме звичайні ендокринологи. «Не для преси» вони могли пригадати чимало випадків зі своєї практики, коли хворим гіршало після прийому гормону українського виробництва.
Що ж до «інсулінового голоду», то про такий у МОЗ уперше чують. Як відомо, міністр Микола Поліщук розпорядився поки що припинити всі торги. Але не «інсулінові». Останні відбулися, і переможцями визнали завод «Фармак», який поки що не має повного циклу виробництва гормону, й «Індар». У кожного закупили продукції на 500 тисяч гривень. Більш того, як запевнила «День» прес- секретар міністра охорони здоров’я Уляна Лозан, про дефіцит інсуліну сьогодні говорити просто безпідставно. За даними МОЗ, отриманими від обласних управлінь, загалом запаси інсулінів вітчизняного й імпортного виробництва різних видів становлять 625 866 флаконів і 356 863 картриджів. Простіше кажучи, 20% від річної потреби. У якихось регіонах запаси більші, у якихось — менші. Але в будь-якому випадку технічні можливості для швидкого перерозподілу надлишків інсулінів з однієї області в іншу існують. Обласний ендокринолог робить замовлення — і через 1—2 дні отримує необхідні обсяги ліків.
Словом, казати про якусь упередженість по відношенню до українського виробника і, тим паче, про загрозу інсулінового голоду не випадає. Очевидно, нинішня ситуація — лише продовження серіалу, який уже самі діабетики охрестили інсулініадою. Головне — щоб «перегляд» не обернувся трагедією...
