Телеінавгурація: любов і голуби
Минулої неділі, за твердженнями соціологів, близько 90% телеглядачів дивилися телевізійну трансляцію інавгурації Віктора Ющенка. Сказати, що цієї події чекали мільйони українців, — не сказати нічого. Чекали її з багатьох і різних причин і прихильники, і противники нового Президента, тому телеаудиторія трансляції й була такою широкою. Чекали не лише всередині, а й за межами нашої країни. Процес вступу нового Президента на посаду вийшов не затягнутим, не нудним і зворушливим. Телекамери, яких, кажуть, було аж 44, показали нам і акт присяги в парламенті, й перші президентські кроки по Маріїнському палацу, й рух президентського кортежу до Майдану, й дійство на самому Майдані. Питання в іншому: чи побачили ми все, що хотіли побачити? Навряд чи. І стосується це всіх етапів телепоказу. Що було найцікавіше з непоказаного у Верховній Раді? Обличчя свідків історичної події — депутатів і, особливо, двох попередніх президентів України. Їх показували, але надто мало, не крупно й невиразно. Зате коментатори розповідали про те, як усі хвилюються, як багато цього разу гостей і чому журналісти спостерігають за тим, що відбувається, по моніторах, встановлених у кулуарах. Потім нам детально розповідали, хто з відомих осіб у якому вбранні вийшов на Майдан, хто з модельєрів одягав українських VIP-персон з такої нагоди, не забули й про вбрання для малечі. Зате про обіцяну цікавинку, режисерські знахідки проекту, які до останньої миті трималися в таємниці, доводилося лише здогадуватися. Чи ми їх не помітили, чи то вони були не такими вже знахідками, чи щось не склалося й перегралося в останній момент. Невиразним вийшов і «голубиний» епізод. Що за голуби, скільки їх, чи випадково один з білокрилих приземлився поруч із Президентом? Однакову на всіх телеканалах трансляцію намагався якось різноманітити «5 канал» — включеннями своїх кореспондентів, які чергували біля стін Верховної Ради та на Майдані. Однак і вони не змогли відповісти на всі запитання ведучого в телестудії. Наприклад, куди поділися прихильники Віктора Януковича, які зібралися до інавгурації перед парламентом? Але взагалі, якщо враховувати, що така масштабна телевізійна робота була й демонстрацією можливостей українського телебачення, все не так погано. Явних провалів або збоїв не було, а телеглядацьку увагу впорядникам заходу вдалося утримувати до кінця.
Напередодні інавгурації деякі вітчизняні телеканали постаралися нагадати співвітчизникам про поки коротку історію українських президентів. Про їхню малу батьківщину розказали телеглядачам журналісти СТБ. В одному новостійному сюжеті «Вікон» Ганна Ісайкіна «звела» три репортажі з трьох сіл, що прославилися як місця народження українських президентів. Леоніда Кравчука в рідному селі дуже давно не бачили; до розкішного маєтка, побудованого на місці батьківської хати Леоніда Кучми, односельчани під час приїздів свого іменитого земляка приходять досі — й iз проханнями, і, особливо, на свята — колядувати. За свідченням однієї з учасниць останніх різдвяних «засівань», кожній iз 15 «засівальниць» як гостинець дісталося по 200 грн. з тоді ще президентських рук. А жителі Хорунжівки, батьківщини Віктора Ющенка, чергували на Майдані під час помаранчевої революції, вболівали за нього під час виборів, а тепер розраховують, що після «їхньої спільної перемоги» добре буде не лише в Хорунжівці, а й у всій Україні.
А «1+1» з приводу вступу на посаду нового Президента показав у «ТСН» його «етапи великого шляху», нагадавши про його непрості стосунки з попередником, успіхи Ющенка-прем’єра, не обійшовши увагою й ситуації, що дали привід говорити про його нерішучість, і подальші випробування, які змінили Ющенка не лише зовні.
Що стосується інших телевізійних подій тижня, то головні з них були знов-таки пов’язані з новим Президентом, формуванням нового уряду та першими президентськими поїздками за кордон. Напевно, репортажів про візит Віктора Ющенка до Росії телеглядачі чекали не менше, ніж показу інавгурації. Цікавий був не лише сам факт або результат цього візиту, а й деталі, аж до найдрібніших. Причини такої уваги зрозумілі, враховуючи всі попередні особливості поведiнки російської влади. Так от, можна сказати впевнено: побаченим ми задоволені. Уперше за багато років не довелося почуватися незручно за першу особу країни. Ющенко в Кремлі поводився впевнено й спокійно, тримався рівно та з гідністю, а не сутулячись або «на напівзігнутих». Бальзамом на наші душі пролилося й визнання європейських лідерів, продемонстроване нашому Президентовi. Дуже хочеться вірити, що впевненість європейців у тому, що «вони побачили нову Україну», зможемо в найближчому майбутньому підтвердити й ми.
Щодо тем, не пов’язаних з українською внутрішньою політикою, то їх впродовж телетижня було дуже мало. У «Четвертій владі» (УТ-1) розбирали підсумки новорічних телепоказів. Несподівано з вуст одного з учасників обговорення новорічних телепроектів прозвучав жаль, що в структурі телеканалів тепер немає художніх рад. Сказано це було з приводу виходу в ефір «Інтеру» мюзиклу «Летюча миша», чого б не сталося в разі існування подібного колективного органу. І з цим не можна не погодитися: з усього, побаченого на новорічно-різдвяні свята й пізніше, «Летюча миша» була, мабуть, найбільш бездарним і незграбним витвором.
А «Інтер» спецпроектом «На лінії вогню» Андрія Цаплієнка запропонував власне дослідження еволюції ісламського тероризму. Причому не лише на Близькому Сході, а й на інших континентах. Релігія, прагнення влади та комерція міцно сплелися в цьому кривавому клубку, який продовжує загрозливо збільшуватися. Ось і ціна «за голову» Усами бен Ладена збільшена вдвічі, хоча про «приватних» мисливців за дорогим трофеєм нічого не відомо. Може, це й не близька нам тема, але Україна — також частина єдиного світу, в якому «далеких» і чужих проблем давно вже немає…
