«Лілея» для Валерія Ковтуна

Блискучою майстерністю танцівника Валерій Ковтун прославив не лише своє ім’я, але й київську хореографічну школу. Критики відзначали високий виконавський стиль актора. Його танець відрізнявся академічною чистотою, романтичністю, піднесеністю. Чудові роботи він створив у виставах: «Лебедине озеро», «Лускунчик», «Лілея», «Шопеніана», «Спартак», «Лісова пісня» та інших. Ковтун і сьогодні є одним із найбільш знаменитих і титулованих наших артистів. Він лауреат Шевченківської премії, народний артист СРСР, володар премії ім. Вацлава Ніжинського Французької академії танцю.

Ковтунський талант танцівника, а потім і балетмейстера, розкрився на сцені Національної опери України. Тут він був не лише прем’єром трупи, але й постановником балетів. Тут народився чудовий творчий і родинний дует двох майстрів танцю: Тетяни Таякіної та Валерія Ковтуна. Вони виступали практично на всіх континентах. І скрізь із тріумфом. Валерій Петрович ставив балети в багатьох театрах світу. Останні п’ять років його ім’я невіддільне від Київського державного академічного музичного театру для дітей і юнацтва, в якому він є головним балетмейстером. Вихованці Ковтуна виступають у багатьох колективах не лише України, але й за кордоном.

Перед ювілеєм «День» зв’язався з Валерієм Петровичем, щоб домовитися про інтерв’ю, але виявилося, що знаменитий хореограф нині перебуває в лікарні. Довелося спілкуватися мобільним телефоном.

— Валерію Петровичу, як ви себе почуваєте? Чи будете 28 жовтня на вечорі в Національній опері України, на якому буде показано одну з останніх ваших постановок на цій сцені — балет «Лілея»?

— Спасибі, вже краще себе почуваю. Потроху одужую. Я перепрацювався і організм дав збій. П’ять років живу в шаленому ритмі. За цей час жодного разу не був у відпустцi і ось результат — опинився в лікарні. Але я сподіваюся, що до наступного четверга буду на ногах і обов’язково прийду до театру. Адже я відзначаю подвійну дату: 60- річний ювілей і 40-у річницю творчої діяльності.

Балет «Лілея» для мене знаковий. Я неодноразово танцював у виставі як артист, а минулого сезону зробив нову хореографічну версію відомого балету Костянтина Данькевича. У київському театрі «Лілею» ставили декілька разів, але балетові не дуже таланило. Партійних босів лякала його національна тематика. Мабуть, через це дирекція, від гріха подалі, виставу надовго викреслила з репертуару. Я значно змінив сюжет. Адже спочатку лібрето складалося з десяти шевченківських творів. Я ж зробив акцент на самій «Лілеї». А з соціально-побутового балету, який ставили мої попередники, поставив філософську притчу про кохання.

— Ви довгі роки були прем’єром, а потім провідним хореографом столичної опери. А в якому балеті відбувся ваш дебют?

— Хіба це забудеш? 24 грудня 1964 року я станцював партію принца Зігфріда в «Лебединому озері». Тоді я ще вчився в Хореографічному училищі. Мабуть, і не уявляв, що ця сцена принесе мені не лише радощі, успіх, але й розчарування. Багато було зроблено й чимало пережито. Самому не віриться, що відтоді вже минуло чотири десятиріччя...

Ви знаєте, за сучасними мірками, в балет я прийшов пізно — в 17 років. Вчився в Дніпропетровському театральному училищі. Думав, що стану актором, але педагоги помітили, що мої дані більше пасують для балету. І мене послали поступати до Київського хореографічного училища. У процесі навчання прийшла любов до балету і без нього я не уявляв життя. Тим, хто мріє стати академічним танцівником, я можу порадити: не відступати від наміченої мети, якщо відчуваєте, що без балету не можете жити. У нашій професії потрібно бути одержимим, наполегливим, працелюбним і не пасувати перед труднощами.

— Про ваш творчий дует із Тетяною Таякіною давно ходять легенди. Ви були найбільш титулованою та знаменитою парою в українському балеті. А коли народився ваш дует? Ви ніколи не з’ясовували стосунків: хто з вас більша «зірка»?

— 1969 р. Таня закінчила навчання в Хореографічному училищі. Ми спробували танцювати разом і вийшло чудово. Тетяна — ідеальна партнерка та балерина найвищого класу. За рік ми разом отримали свою першу нагороду на Міжнародному конкурсі у Варні — завоювали третє місце. Потім були й інші перемоги. А наш творчий союз став і родинним. Ми часто виступали разом у різних виставах не лише в Київській опері, але й на престижніших сценах Англії, Італії, Польщі, Болгарії, Росії, Югославії, Франції, США, Японії, Данії, Іспанії та інших країн.

Мені поталанило, що вже багато років моє життя нерозривно пов’язане з Тетяною. Зоряною хворобою ми з нею ніколи не хворіли. Ми звикли радитися одне з одним, радіти перемогам і разом вирішувати проблеми, які виникають: у творчості та в побуті.

— На жаль, вік танцівників короткий. Ви болісно розлучалися зі сценою, як соліст балету?

— Ще виступаючи як танцівник, я поступив учитися на хореографічне відділення ДІТМу. Чудово розуміючи, що без балету, навіть переставши танцювати, я не зможу жити. Навчаючись, пробував свої сили, як постановник, вигадував невеликі номери, композиції. Захопився й педагогічною роботою. Адже в нашій професії дуже важливо з ніг у ноги і з рук у руки передати свої знання молодим танцюристам. А коли отримав диплом, то вже мав навички балетмейстера й педагога. Балет все одно залишився в моєму житті, але в іншій іпостасі. Навпаки, з’явилася можливість більш творчо експериментувати. До речі, і моя дружина з прим балету спокійно перейшла в педагоги (Тетяна Таякіна багато років очолює Київське хореографічне училище — Т. П. ) і на цьому терені розкрився ще один її талант. Вона випестувала цілу плеяду чудових танцівників.

— Валерію Петровичу, з 1999 р. ви є головним балетмейстером Дитячого музичного театру для дітей та юнацтва. Які останні постановки зроблено для цього колективу?

— У перебудовні часи я створив Київський театр класичного балету. Ми багато гастролювали. Наші постановки отримували схвальні рецензії в пресі. У нас з’явився свій глядач, а постійної бази, тобто даху над головою, ми довго не мали. Незважаючи на фінансові труднощі, наш театр продовжував жити, але п’ять років тому Мінкульт прийняв ухвалу об’єднати два творчих колективи: нас і Дитячий музтеатр. Тим більше, що коли ми об’єдналися, то фактично розпалася їхня балетна трупа (залишилося працювати лише 16 танцівників). Ми отримали постійну прописку, відновили колишній репертуар, додали свої вистави і зайнялися постановкою нових балетів. Сьогодні в нашому театрі працюють прекрасні танцівники і ми маємо одну з кращих балетних труп. Театр завоював міжнародний авторитет. Часто він виступає за кордоном. А мої останні роботи на сцені Дитячого музичного театру — «Попелюшка» і «Сомнамбула». Є плани і нових постановок. Вийду з лікарні — почну втілювати свої ідеї в життя.

«День» бажає Валерію Петровичу швидше одужати, і щоб його мрії втілилися в цікаві вистави. Творчих вам перемог, міцного здоров’я, невичерпної фантазії та постійних аншлагів на всіх виставах!