Сила мотивації
Сьогодні закриваються XII Паралімпійські ігри. Україну на них репрезентувало 90 спортсменів у дев'яти видах спорту — стрільбі з лука, легкій атлетиці, футболі ДЦП, сидячому волейболі, паверліфтинзі, дзюдо, плаванні, настільному тенісі та фехтуванні на візках. Греки, які пообіцяли зробити Ігри найбільш масштабними (понад 2000 спортсменів зі 140 країн) і найбільш комфортними для людей із обмеженими фізичними можливостями, слова дотримали. Афінське летовище «Елефтеріос Венізелос» від туалетів до паркування було обладнано для пересування ним на інвалідних візках. Це ж стосувалося і Олімпійського села, де жили спортсмени Iгор. Житлові приміщення, їдальні, тротуари також було забезпечено всім потрібним для зручності кожного паралімпійця. Для незрячих, наприклад, на зупинках міських автобусів встановлювалися спеціальні гучномовці, які оголошують прибуття автобуса і називають його номер. Більшість їх була оснащена спеціальними майданчиками для інвалідних візків, і в салоні їм також відводилося особливе місце. Греки пішли далі. Всі без винятку станції афінського метро було обладнано ліфтами, які доставляли літніх пасажирів та інвалідів на перон прямо з вулиці. Список можна продовжувати, та чи варто? Стосовно українських реалій ми з греками в плані турботи про інвалідів перебуваємо в різних епохах. Так, нещодавно в Києві та інших містах запустили нові автобуси, які обладнанi i для інвалідів. Але це краплина в морі. Чи багато ви бачили, скажімо, інвалідів на візках на вулицях свого міста? Вулиць вони уникають, щоб не відчувати незручності перед черговим випробуванням. Чи то проїзд у метро чи елементарна купівля продуктів. Насправді ж почуття незручності мають відчувати зовсім не вони, але це вже тема іншої розмови.
Ось і тримаються спортсмени-паралімпійці при відсутності масштабної соціальної підтримки за формулу, яку колись у інтерв'ю «Дневі» озвучив президент Паралімпійського комітету України Валерій Сушкевич: «Чемпіон інвалідом бути не може». Лише так, через чемпіонство, в сучасній Україні можна почувати себе впевнено людям із обмеженими фізичними можливостями. І вже зараз, постфактум паралімпійських Афін, можна передбачати, що наш тріумф там, сила наших спортсменів, полягала... в нашій же слабкості. Вірніше, слабкості соціальної політики країни, яка розвивається. У українців, які виграли 21 «золото», 11 срібних і 16 бронзових медалей (і за станом на ранок понеділка посідають шосте місце в неофіційному заліку за кількістю виграних «золотих» нагород, і дев'яте місце в загальнокомандному заліку), мотивація була набагато сильнішою, ніж, скажімо, у багатьох збірних країн Західної Європи, які значно відстали від нас.
